маленьке місце з великою душею

я люблю щоразу пити там Ефіопію і зрідка - Гватемалу.

люблю щоразу бачити привітного і усміхненого власника.

люблю ірландський морквяний кекс 

з кремом маскарпоне,

босанову,

жовтуваті стіни

і дубовий прилавок.

люблю, що там на поличці лежать

"Смаки раю" Шивельбуша і що хтось колись вкрав всі мої закладки з цієї книжки.

люблю кандизований імбир і марокканську м'яту.

люблю людей, які люблять там бувати.

люблю, що в цій колоніальній атмосфері поруч з книгами про вишукані чаї, каву, вина... й інші "буржуазні принади", на столику є місце для "Критики політичної".
люблю знати те, чого я там не люблю - наприклад чай з лакрицею.
люблю говорити "мені як завжди" і що там розуміють про що я.

люблю відчувати різницю між цим місцем і двома сусідніми.

люблю, що іноді там можна декілька годин сидіти сам на сам з офіціанткою.

місце де можна побути самому.

місце де можна побути з кимось.

маленьке місце з великою душею.

Все в нас добре...

Поки чекаєш, життя іде...

Ковток улюбленого коконат-лате, декілька повільних кроків, глибокий вдих, хочеться усміхнутися, хочеться зупинитися, хочеться дивитися...

Я сьогодні бачила як жменя ясенових літачків срібною зграєю вертілась на сонці.

Бачила як старий дідусь вів за руку свою стару і дуже немічну дружину і по дорозі підбирав для неї найгарніші кленові листки, хоч згинатись йому було дуже непросто.

Бачила як юна пара палко цілувалась на площі біля Домініканського собору і це виглядало як найбільше благословення і одкровення.

Я бачила двох французів, які зачудовано розглядали старенький жигуль.

І діти поміж опалого листя шукали горіхи в міському сквері.

І хлопець читав Чехова, спершись спиною на стіну будинку на Вірменській.

Вітер розвіває маленькій дівчинці довге волосся і мама їй говорить, що тепер ввечері доведеться його довго розчісувати.

Я не знаю що буде зі світом завтра, чи через місяць, чи за рік

Але сьогодні з ним було все гаразд.

З моїм світом.

Що почитати, де посидіти-походити, що послухати? Цукати моїх буднів

От не знаю як вас, а мене надихають книги, музика і місця. Звісно люди, образи, процеси, явища, емоції...- це все також, без бе!

Але книги, музика і місця - в особливий спосіб, принаймні цієї осені. 

А тому просто хочу поділитися з вами тим, що останні два місяці можна назвати "цукатами" моїх буднів.

КНИГИ:

Поетична збірка Пауля Целана, двомовна (німецькою і українською) - його поезія дуже метафорична, в ній цілий океан символів і підтекстів, читаєш і в голові метелики літають, образи якісь хаотичні і гармонійні водночас. Це таке читання для душі, над тими віршами задумуватись - марна справа, їх просто потрібно відчувати.

Наша маленька ПНР - новинка польської репортажистики, перекладена на рідну солов'їну. Про те як одна польська сім'я вирішила провести 6-місячний експеримент і "переїхала" з 2011 року у 1981. Багато смішного, цікавого і суперечливого. Читала по декілька сторінок перед сном. Не так мене захопило як "Убивця з міста абрикосів" чи книжки Щигела, але тим не менше почитати варто.

 Полковнику ніхто не пише - роман Ґабріеля Ґарсія Маркеса, про самотність, бідність і чекання, про півнів, сезон дощів, і про сім'ю. Про те, про що не хочеться говорити, але про що хочеться плакати. І я плакала. 

МУЗИКА:

Cloud Cult - інді-рок група з Мінеаполіса. Еклектична в них така музичка, мені подобається. Улюблені треки - You're the Only Thing in Your Way і Complicated Creation

Of monsters and man - ісландська інді-фольк група, я тащусь, особливо від little talks, sloom, your bones i six weeks 

The Lumineers - фольк-рок група з Денвера. Обожнюю як соліст співає так, ніби щойно прокинувся і йому все впадляк, і він би краще під ковдрою з дівчиною ще полежав і взагалі дайте йому спокій. slow it down i flapper girl тепер ще довго будуть для мене дуже особливими піснями, що пов'язані з дуже особливим часом. 

Ingrid Michaelson - прекрасна кобіта з прекрасними піснями і голосом. you and i і the way i am не те щоби найгарніші її пісні, просто мені вони були дуже доречні і близькі, бо про лябов, але не сопливо, а з долею простого жіночого гумору)

МІСЦЯ:

Вулиця Котляревського - оскільки дороги у Львові перекопані, мій коханий трамвай № 2 їздить нетиповим маршрутом - через Котляревського, і я дуже за це йому дякую, бо ця вуличка восени - варта того щоби колії ремонтували ще рік, вона прекрасна! Просто раджу поки ще є жовте листя на деревах, вибрати собі один сонячний ранок і пройтися нею - поволі, роздивитися будинки, сади, неймовірний дерев'яний ганок біля трамвайної зупинки... Словом, Кастелівка як вона є!

Мануфактура кави - я її обходила десятою дорогою дуууууже довго, чомусь не хотілось туди заходити, ну зовсім. І от сьогодні вранці несподівано таки зайшла, випила кави о 9 ранку з хорошою людиною, з'їла на сніданок сирника, і зрозуміла що це місце - варте кави і сирника і хороших людей, варте бути місцем моєї осені. Тут світло, високо, без пафосу, хламу і постійно мелють каву і звуки ці прокидають краще за саму каву)!

А ВАС ЩО НАДИХАЄ ЦІЄЇ ОСЕНІ?

 

чи то Бог в трамваї шукає апостолів..?

Дядько в сірому плащі
спить собі у трамваї на червоному кріслі.
Замість подушки пригортає картату потерту сумку
що служить йому
ще з тих картатих потертих часів,
які починаються мабуть на букву С.

На шостій зупинці сон дядька поглибшав,
забрав його разом із сивим волоссям
в якісь свої потойбічні широти.
І проспав би так дядько напевно аж до Погулянки
та й то невідомо, чи там був би хтось,
хто б його розбудив

Але байдуже, бо все скінчилося тут і тепер,
обірвалося разом зі снами і тишею,
а заразом і картатою сумкою.
Залишки марева вщент розлетілися
червонобокими соковитими яблуками
по брудній трамвайній підлозі.

Вагон загудів ніби вулик з бджолами,
а усміхнені пасажири, ніби щойно знайдені апостоли
влаштували міські запізнілі обжинки,
збираючи щедрі осінні плоди
поміж крісел, ніг, кульків та пилюки.

Дядько в сірому плащі
якось на диво голосно у всій цій метушні
якось на диво лагідно у всій цій метушні
якось на диво чітко
якось на диво вчасно сказав:
"хто що собі знайшов - те буде його,
а мені вже час!"
І миттю вибіг з трамваю
на найближчій, одинадцятій зупинці.

...пасажири-апостоли заходились
до блиску натирати
солодкі уламки дядькових снів
напевно щоб потім комусь
їх подарувати.

Чиста побутова обсервація ІІІ. Або "Трамвай поділився на 3"

Їду в трамваї, стою в другому вагоні, якраз посередині. З кінця вагону хтось передав гроші на квитки - 2 грн. на три студентські (майже без здачі, так що все нормально). Трамвай переповнений, тому підійти до водія самостійно людям з кінця трамваю неможливо. Ну і передають ті 2 грн., через мої руки теж пройшли, якось всі чемно уточнюють що саме 3 студентських... Пройшло декілька хвилин і квиток повернувся. Квиток, а не квитки - 1 повний і здача. Коли дійшло до мене я попросила передати назад до водія і пояснити ще раз, що має бути 3 квитки, може там три особи їде, один квиток їх не врятує. Люди передають назад. І тут я чую, як десь посередині трамваю починає обурюватись якась старша жінка, мол чого це я маю передавати вдруге, йдіть ви в баню, обійдуться одним, передайте назад. І люди чемно передають в другий бік. За цим разом передача оминула мої руки і хтось отримав свій непотрібний 1 повний квиток.

А тепер давайте подумаємо, що в нас виходить:

1.Є собі людина, студент (або 3 студенти), які зайшли в трамвай на зупинці, де нема кіоску щоби купити квиток. Вони мають право купити його в трамваї. За згаданих вище обставин змушені передавати гроші десятками рук до водія. Люди  хочуть щоби все було чесно і не планують їхати зайцями.

2. Є ті, ким передають гроші. Переважно це сидячі пасажири, бо їм легше, руки вільні. От ці пасажири й поділилися на 3 типи:

І - жінка, налаштована агресивно-негативно по відношенню до студентів, які передали гроші (хоч вона тих студентів навіть не бачила) і по відношенню до людей взагалі, бо те як вона говорила можна окреслити трьома словами: голосно, злісно, по-хамськи.

ІІ - основна маса людей, яким абсолютно все одно в який бік, скільки разів і для чого передавати квитки чи гроші і також їм абсолютно все одно чи дійшли ті квитки до адресата, чи бува не помилився хтось з тих що передавали з інформацією (бо хтось таки та й помилився, або тупо проігнорив інформацію про 3 студентських)

ІІІ - пасажир Х (це типу я, фу, це дуже нескромно, але пишу як було) який налаштований активно-позитивно по відношенню до тих студентів, який здійснив спробу все виправити АЛЕ...

Чия позиція в результаті продиктувала кінець? Відповідь зрозуміла. Якщо говорити з деяким перебільшенням, то виходить, що люди, які хотіли зробити все чесно і правильно, - порушили закон (якби був контроль, що зараз в трамваях не рідкість, то двох з трьох студентів оштрафували б на 20 грн. кожного), лише тому, що комусь іншому було ліньки зробити 2 простих рухи і сказати три прості слова, а більшості було просто все одно.

Іноді дивуюсь, на скільки звичайна житейська ситуація з абсолютно хаотичним і випадковим підбором учасників, точно відтворює ментальність, стан всього суспільства.

п.с. будьте ввічливі в громадському транспорті, ОСОБЛИВО коли він переповнений і незручний, це створить приємнішу і зручнішу атмосферу! Погодьтеся, краще їхати коли люди, які затиснули вас зі всіх боків усміхаються вам і кажуть "перепрошую, я не навмисне", аніж плюються на вас слиною "чого штовхаєшся, відійди, я шо винен шо тобі тісно"!!! Просто потрібно пам'ятати, що в ситуації коли влада не завжди дбає про наш комфорт і побут, ми насправді можемо полегшити собі життя, але часом в українців проявляється яскравий мазохістичний елемент і ми навіть простими посильними речима не хочемо собі допомогти.