Все в нас добре...

Поки чекаєш, життя іде...

Ковток улюбленого коконат-лате, декілька повільних кроків, глибокий вдих, хочеться усміхнутися, хочеться зупинитися, хочеться дивитися...

Я сьогодні бачила як жменя ясенових літачків срібною зграєю вертілась на сонці.

Бачила як старий дідусь вів за руку свою стару і дуже немічну дружину і по дорозі підбирав для неї найгарніші кленові листки, хоч згинатись йому було дуже непросто.

Бачила як юна пара палко цілувалась на площі біля Домініканського собору і це виглядало як найбільше благословення і одкровення.

Я бачила двох французів, які зачудовано розглядали старенький жигуль.

І діти поміж опалого листя шукали горіхи в міському сквері.

І хлопець читав Чехова, спершись спиною на стіну будинку на Вірменській.

Вітер розвіває маленькій дівчинці довге волосся і мама їй говорить, що тепер ввечері доведеться його довго розчісувати.

Я не знаю що буде зі світом завтра, чи через місяць, чи за рік

Але сьогодні з ним було все гаразд.

З моїм світом.

Що почитати, де посидіти-походити, що послухати? Цукати моїх буднів

От не знаю як вас, а мене надихають книги, музика і місця. Звісно люди, образи, процеси, явища, емоції...- це все також, без бе!

Але книги, музика і місця - в особливий спосіб, принаймні цієї осені. 

А тому просто хочу поділитися з вами тим, що останні два місяці можна назвати "цукатами" моїх буднів.

КНИГИ:

Поетична збірка Пауля Целана, двомовна (німецькою і українською) - його поезія дуже метафорична, в ній цілий океан символів і підтекстів, читаєш і в голові метелики літають, образи якісь хаотичні і гармонійні водночас. Це таке читання для душі, над тими віршами задумуватись - марна справа, їх просто потрібно відчувати.

Наша маленька ПНР - новинка польської репортажистики, перекладена на рідну солов'їну. Про те як одна польська сім'я вирішила провести 6-місячний експеримент і "переїхала" з 2011 року у 1981. Багато смішного, цікавого і суперечливого. Читала по декілька сторінок перед сном. Не так мене захопило як "Убивця з міста абрикосів" чи книжки Щигела, але тим не менше почитати варто.

 Полковнику ніхто не пише - роман Ґабріеля Ґарсія Маркеса, про самотність, бідність і чекання, про півнів, сезон дощів, і про сім'ю. Про те, про що не хочеться говорити, але про що хочеться плакати. І я плакала. 

МУЗИКА:

Cloud Cult - інді-рок група з Мінеаполіса. Еклектична в них така музичка, мені подобається. Улюблені треки - You're the Only Thing in Your Way і Complicated Creation

Of monsters and man - ісландська інді-фольк група, я тащусь, особливо від little talks, sloom, your bones i six weeks 

The Lumineers - фольк-рок група з Денвера. Обожнюю як соліст співає так, ніби щойно прокинувся і йому все впадляк, і він би краще під ковдрою з дівчиною ще полежав і взагалі дайте йому спокій. slow it down i flapper girl тепер ще довго будуть для мене дуже особливими піснями, що пов'язані з дуже особливим часом. 

Ingrid Michaelson - прекрасна кобіта з прекрасними піснями і голосом. you and i і the way i am не те щоби найгарніші її пісні, просто мені вони були дуже доречні і близькі, бо про лябов, але не сопливо, а з долею простого жіночого гумору)

МІСЦЯ:

Вулиця Котляревського - оскільки дороги у Львові перекопані, мій коханий трамвай № 2 їздить нетиповим маршрутом - через Котляревського, і я дуже за це йому дякую, бо ця вуличка восени - варта того щоби колії ремонтували ще рік, вона прекрасна! Просто раджу поки ще є жовте листя на деревах, вибрати собі один сонячний ранок і пройтися нею - поволі, роздивитися будинки, сади, неймовірний дерев'яний ганок біля трамвайної зупинки... Словом, Кастелівка як вона є!

Мануфактура кави - я її обходила десятою дорогою дуууууже довго, чомусь не хотілось туди заходити, ну зовсім. І от сьогодні вранці несподівано таки зайшла, випила кави о 9 ранку з хорошою людиною, з'їла на сніданок сирника, і зрозуміла що це місце - варте кави і сирника і хороших людей, варте бути місцем моєї осені. Тут світло, високо, без пафосу, хламу і постійно мелють каву і звуки ці прокидають краще за саму каву)!

А ВАС ЩО НАДИХАЄ ЦІЄЇ ОСЕНІ?

 

Леонарду Когену

Цей чоловік за димовою завісою
пахне осінню, пахне ранками
пахне свіжими газетами
і сніданками
пахне пристрастю, незрозумілістю
і такою дитячою
зрілістю.

Цей чоловік по той бік екрану
має руки створені
для фортепіано
має очі створені
щоб від них ховатись,
має чорний плащ
щоб удвох загортатись

Цей чоловік з чужими словами
має суцільні незгоєні рани
має пальці пожовклі
від нікотину
і все одно він подібний
чомусь на дитину