маленьке місце з великою душею

я люблю щоразу пити там Ефіопію і зрідка - Гватемалу.

люблю щоразу бачити привітного і усміхненого власника.

люблю ірландський морквяний кекс 

з кремом маскарпоне,

босанову,

жовтуваті стіни

і дубовий прилавок.

люблю, що там на поличці лежать

"Смаки раю" Шивельбуша і що хтось колись вкрав всі мої закладки з цієї книжки.

люблю кандизований імбир і марокканську м'яту.

люблю людей, які люблять там бувати.

люблю, що в цій колоніальній атмосфері поруч з книгами про вишукані чаї, каву, вина... й інші "буржуазні принади", на столику є місце для "Критики політичної".
люблю знати те, чого я там не люблю - наприклад чай з лакрицею.
люблю говорити "мені як завжди" і що там розуміють про що я.

люблю відчувати різницю між цим місцем і двома сусідніми.

люблю, що іноді там можна декілька годин сидіти сам на сам з офіціанткою.

місце де можна побути самому.

місце де можна побути з кимось.

маленьке місце з великою душею.

Все в нас добре...

Поки чекаєш, життя іде...

Ковток улюбленого коконат-лате, декілька повільних кроків, глибокий вдих, хочеться усміхнутися, хочеться зупинитися, хочеться дивитися...

Я сьогодні бачила як жменя ясенових літачків срібною зграєю вертілась на сонці.

Бачила як старий дідусь вів за руку свою стару і дуже немічну дружину і по дорозі підбирав для неї найгарніші кленові листки, хоч згинатись йому було дуже непросто.

Бачила як юна пара палко цілувалась на площі біля Домініканського собору і це виглядало як найбільше благословення і одкровення.

Я бачила двох французів, які зачудовано розглядали старенький жигуль.

І діти поміж опалого листя шукали горіхи в міському сквері.

І хлопець читав Чехова, спершись спиною на стіну будинку на Вірменській.

Вітер розвіває маленькій дівчинці довге волосся і мама їй говорить, що тепер ввечері доведеться його довго розчісувати.

Я не знаю що буде зі світом завтра, чи через місяць, чи за рік

Але сьогодні з ним було все гаразд.

З моїм світом.

Що почитати, де посидіти-походити, що послухати? Цукати моїх буднів

От не знаю як вас, а мене надихають книги, музика і місця. Звісно люди, образи, процеси, явища, емоції...- це все також, без бе!

Але книги, музика і місця - в особливий спосіб, принаймні цієї осені. 

А тому просто хочу поділитися з вами тим, що останні два місяці можна назвати "цукатами" моїх буднів.

КНИГИ:

Поетична збірка Пауля Целана, двомовна (німецькою і українською) - його поезія дуже метафорична, в ній цілий океан символів і підтекстів, читаєш і в голові метелики літають, образи якісь хаотичні і гармонійні водночас. Це таке читання для душі, над тими віршами задумуватись - марна справа, їх просто потрібно відчувати.

Наша маленька ПНР - новинка польської репортажистики, перекладена на рідну солов'їну. Про те як одна польська сім'я вирішила провести 6-місячний експеримент і "переїхала" з 2011 року у 1981. Багато смішного, цікавого і суперечливого. Читала по декілька сторінок перед сном. Не так мене захопило як "Убивця з міста абрикосів" чи книжки Щигела, але тим не менше почитати варто.

 Полковнику ніхто не пише - роман Ґабріеля Ґарсія Маркеса, про самотність, бідність і чекання, про півнів, сезон дощів, і про сім'ю. Про те, про що не хочеться говорити, але про що хочеться плакати. І я плакала. 

МУЗИКА:

Cloud Cult - інді-рок група з Мінеаполіса. Еклектична в них така музичка, мені подобається. Улюблені треки - You're the Only Thing in Your Way і Complicated Creation

Of monsters and man - ісландська інді-фольк група, я тащусь, особливо від little talks, sloom, your bones i six weeks 

The Lumineers - фольк-рок група з Денвера. Обожнюю як соліст співає так, ніби щойно прокинувся і йому все впадляк, і він би краще під ковдрою з дівчиною ще полежав і взагалі дайте йому спокій. slow it down i flapper girl тепер ще довго будуть для мене дуже особливими піснями, що пов'язані з дуже особливим часом. 

Ingrid Michaelson - прекрасна кобіта з прекрасними піснями і голосом. you and i і the way i am не те щоби найгарніші її пісні, просто мені вони були дуже доречні і близькі, бо про лябов, але не сопливо, а з долею простого жіночого гумору)

МІСЦЯ:

Вулиця Котляревського - оскільки дороги у Львові перекопані, мій коханий трамвай № 2 їздить нетиповим маршрутом - через Котляревського, і я дуже за це йому дякую, бо ця вуличка восени - варта того щоби колії ремонтували ще рік, вона прекрасна! Просто раджу поки ще є жовте листя на деревах, вибрати собі один сонячний ранок і пройтися нею - поволі, роздивитися будинки, сади, неймовірний дерев'яний ганок біля трамвайної зупинки... Словом, Кастелівка як вона є!

Мануфактура кави - я її обходила десятою дорогою дуууууже довго, чомусь не хотілось туди заходити, ну зовсім. І от сьогодні вранці несподівано таки зайшла, випила кави о 9 ранку з хорошою людиною, з'їла на сніданок сирника, і зрозуміла що це місце - варте кави і сирника і хороших людей, варте бути місцем моєї осені. Тут світло, високо, без пафосу, хламу і постійно мелють каву і звуки ці прокидають краще за саму каву)!

А ВАС ЩО НАДИХАЄ ЦІЄЇ ОСЕНІ?

 

Чиста побутова обсервація ІІ. Або давайте вип'ємо за "последний новый год!"

За сусіднім столиком сидить собі компанія туристів. На скільки мені вдалось ідентифікувати - з Санкт-Петербурга. Такі веселі і цікаві молоді люди. Говорять, що "Львов - прекраснейшый город" і що "Кофе закупили на 400 гривен". Де ж вони цю каву купляли, що така ціна, або ж скільки вони її купили? Не важливо, зрештою, головне що радості з цього приводу, як каже моя бабця - повні штани!

Замовили всі четверо каву, окрім тої що накупили. Мій улюблений сорт - Ефіопія Харар. До кави всі наявні десерти (сирник, штрудель, морозиво, шарлотку, італійські сухарики). На один стіл все не поміщалося, тримали на колінах. І якісь вони всі такі безпосередні і потішні були! Свято життя!

Кажуть, що хоч у Львові тепліше ніж вдома, все одно змерзли. Замовили глійнтвейн. Його вже зовсім нікуди ставити. Постарались і швиденько покінчили з половиною десертів. От і місце на столі з'явилось.

Почали пити.
Тост перший: За последний новый год!
Тост другий: За последний новый год!
Тост третій: За последний новый год!
Тост четвертий: За то, чтобы этот последний новый год каким то образом стал не последним!

До цього останнього подумки доєдналась і я, допиваючи до дна свій апельсиновий сік.

Чиста побутова обсервація. Або запрошую до "Wrzenie świata"!

Френч-пресс тут страшенно нагадує червону лондонську телефонну будку! Збоку цю тему вдало підтримують такі ж червоні поштові скриньки з невідомими мені прізвищами. Очевидно, дизайнери так і задумували: кольорові акценти будуть найбільш гармоніювати якщо клієнт сяде ось тутечки на це місце, поруч зі скриньками і неодмінно замовить френч-пресс. Я так і зробила. Отримала невимовне естетичне задоволення.

А ще тут роблять дуже добрий апельсиновий фреш. Чомусь він мені саме тут по-особливому смакує. Окрім того, колір фрешу чудово поєднується з сіро бетонним кольором стін і підлоги.
Навколо книги, газети, постери, горнятка, подушки, баночки… Все це створює неперевершений естетичний хаос, якраз такий, в якому хочеться щось робити – писати, читати, спілкуватись. Те, що треба!

Щойно до каварні зайшли дві екстравагантні дами бальзаківського віку. Обидві дуже різні, дуже вже екстравагантні, але чимось мені заімпонували. В однієї з них волосся чорного, аж воронячого кольору, а губи намальовані фіолетовою помадою, в тон з манікюром. Інша жінка – однозначно мінімалістка, нічого зайвого на ній нема, тим вона ще більш екстравагантною мені видалась ніж її подруга.

Замовили по капучіно і по шматочку «tego dobrego sernika» (тоном таким досвідченим, знаючим). Подумали хвильку. Так, ще, «proszę 50 gram vana tallinn». Тепер наче все.
Дами обрали сусідній від барної стійки зал, столик біля вікна.

На роздачі сьогодні чоловічий колектив. Кожен – інший. Один світлявий, волосся коротке, майже й не видно, що світлявий, але таким мені видався. Другий – чорнявий, волосся довше, бородатий, на футболці Че. Треті… Ну а третій, ні, ви послухайте, я не жартую! Третій – рудий. Що тут ще додати? Менеджер з набору персоналу старався на славу!

Метушаться троє за тою барною стійкою: тиснуть мій апельсиновий фреш, ріжуть сирника, запарюють каву. Достоту як в рекламі «Бонжур», тільки що одягнуті вони, і може не такі мускулисті, зате розкажуть, що на тому-то записнику – то Кафка, на іншому – Мілош, це я перевірила, точно знають!

Трудяться хлопці, заодно перекидаються собі милими польськими слівцями типу «odpierdol się!»

Я в захваті від цієї ненавмисної атракції. Сиджу і насолоджуюсь! Знаєте, навіть забула про щойно придбану книжку Щигела, яку на українську ще не переклали. Фантастичне видання! Але в цей момент атракція куди більш мене захоплює.

А дами в сусідньому залі вже якби зачекались…

Тут я доходжу до найцікавішого, найпікантнішого моменту оповіді!

Три легіні наче за командою підхоплюють замовлення і гусачком, неквапно, так граційно (граційність добре підкреслена джинсами skinny), але не снобістично, вносять його в сусідній зал.

Хлопці не поспішають відходити від столика, мило бесідують з дамами. Знаєте, цей процес за своєю естетикою (так, це ключове слово на сьогодні) перевершив і френч-пресс аля телефонна будка і фреш-пресс сік і книжку Щигела! Одна з жінок, та котра не мінімалістка, так ніби не навмисне починає погладжувати руку одного з хлопців (того, котрий з Че).

Тут я чомусь не витримала і розсміялася… Ех, життя таке прекрасне! Що далі було значення вже не має... Бо того що описано цілком достатньо!

Wrzenie świata! Так називається каварня і в цьому воістину її суть! Таки гаряче тут, як не від гормонів - то від сміху. Принаймні сьогодні і принаймні мені.

Варшава раз-два-три

Ніколи не думала, що перше, що мене найбільше вразить в чужій країні – це прапорці на номерних знаках автомобілів. Дивно так, але саме це явище змусило мене усвідомити, що я вже не вдома, я вже десь далеко-далеко і тут все інакше. Саме так – все інакше.

Слухайте, це не буде оцінка цього місця, це навіть не песимістична рефлексія, це не наслідок депресії чи чогось такого. Це просто пейзаж.

Тут холодно, вітряно, переважно вогко. Тут є річка, сіра-сіра, на її фоні білі чайки виглядають ще білішими.

Тут приємні люди, переважно дуже ввічливі і усміхнені. Мені подобаються тутешні типажі, як на мене дуже симпатичні. Особливо цікаво спостерігати за старшими панами і панями, які, не залежно від свого фінансового становища, виглядають якось так доглянуто, щось на зразок вбогої шляхетності – вбогий вигляд і шляхетна постава. Дідусі тут часто носять білі (колись білі) мешти і коричневі або картаті капелюшки. Ці дідусі дуже формальні, навіть трохи строгі.  Вони мені подобаються, але я їх трохи боюсь. Шкода, що молодь, і тут йдеться не лише про поляків, а в принципі про молодь, втрачає великою мірою оту самобутність. Нема якоїсь характерної постави, характерного стилю, манери. Є, звісно, відмінності. Але того, що мене захоплює в цих старших людях нема, майже нема.

На рекламних постерах звертання на «ти», а не на «ви», це теж незвично і дуже безпосередньо.
А ще я чомусь тут не відчуваю передсвяткового духу, хоч теоретично вже якраз час.

Транспорт. Транспорт. Транспорт. Транспорт + книжка (я виняток, я так на жаль не вмію)

Добре їхати коли надворі темно. Тоді всі будинки схожі на мурашники, які світяться зсередини. І через міст над Віслою також добре їхати пізно ввечері - вогні помножуються і від того чомусь крутиться голова.

...