молитва за вокзали

світанки вокзальні теплом чарують
і з уст парують замовчаним свистом
старих поїздів, я тебе вже бачу
і приЇздів
трепіт навколо вирує,
я тебе вже чую, моя валіза
ще тримає мене при землі
а тебе
при в'їзді
у наше живе "бути рАзом"
головне не забути про все заразом
коли вперше торкнеться руки моєї
твоя рука,
тепла така як в'язаний светр
у білу смужку - я такий маю,
і добре знаю
як він гріє,
але тебе запевняю, що все ж
далеко йому з його смужками
до твоїх обіймів і до
отакого вокзального дива,
яка ж бо бурхлива
ця наша спокійна як слон ріка,
спокійно бурхлива така,
потрібна як твоя тепла рука
на моїй щоці
тане
наче мід у гарячому молоці
між нами не стане
нічого більше
ні валіза, ні "так" або "ні"
ні крихти брехні.
тільки легко відлунюють кроки
всі п'ятнадцять  хвилин
без мороки
ми затягнемо мої валізи туди
де вони не потрібні
мені чи тобі,
не потрібні також окуляри чи одяг, чи телефон
ми схожі будем на бродяг
що для щастя їм треба лиш трохи погрітись
щось пЕрекусИти і далі поринути
в своє непевне бродіння
щоб в когось просити пива, хліба, насіння...
а ми у бродінні нашім просити будемо
лише однЕ Одного
полум'я тихо гасити
ревно
молитися будемо
за
всі на світі вокзали
за те, щоб вони показали
всім людям які того варті, які того хочуть
як по справжньому жити
а не шукати на карті
неіснуючих міст
з неіснуючим устроєм "щастя"
і тоді воно може дасться
себе їм зловити
і жити,
і жити,
і жити.