Леонарду Когену

Цей чоловік за димовою завісою
пахне осінню, пахне ранками
пахне свіжими газетами
і сніданками
пахне пристрастю, незрозумілістю
і такою дитячою
зрілістю.

Цей чоловік по той бік екрану
має руки створені
для фортепіано
має очі створені
щоб від них ховатись,
має чорний плащ
щоб удвох загортатись

Цей чоловік з чужими словами
має суцільні незгоєні рани
має пальці пожовклі
від нікотину
і все одно він подібний
чомусь на дитину