триває світ

 


на завершення

триває світ навколо, світ триває,

і тінь ріки пливе мені до рук,

немає більше слів, і букв немає,

залишився самотній чорний крук.

триває світ навколо, світ триває,

бредуть старі машини навмання,

з'їдає дощ мости, стежки стирає,

вже й нас нема, і нашого знання.

чар дитинства

завтра зберу листя торішнє,
кошик рожевих райських яблук,
жменю ожини і трохи вишень,
все поскладаю у білий дзбанок.

звечора щедро залию росою
з поля де майже достигли суниці,
скошу туману тонкою косою,
перемішаю пером синиці.

ще б мені м'яти пучок й галузки
стиглих медових черешень і трішки
меду джмелиного і на друзки
розтертих зелених грецьких горішків.

сто грам чебрецю і листочки кропиви
кульбаби прозорих п'ять штук парашутів...
мені б не забути в собі дитини,
не загубити її атрибутів...

розмарин

хочеться довго лежати в ліжку,

латати себе твердими словами,

із талого снігу ліпити сніжку,

тіні шукати руками...

і тихо плести із них павутину,

чіпляти її на віконні рами,

і гілочку свіжого розмарину

садити між нами.

позаяк

...позаяк я лиш хвіртка в китайській стіні
лиш сторінка в Толстого "Мирі й війні"
лиш пилинка в архівах німого кіна
я одна...
ну а ти обкладинка ціла...
справжній камінь з якого зведений мур
ти сценарій кіна про героїв й гламур
ти пустеля яку не пЕребрестИ
не пройти..

і світи де шукаємось я і ти
одне одного можуть якось не знайти 
паралельними жити життями і плюс
ця реальність, її ледве чутний укус
нівелює всі армії мрій і бажань,
і живе мелодичністю наших зітхань
і ликує щоранку як висохнуть сни
і ховає дороги, якими б іти.