Спочатку був Кінь

Як на мене, то все почалося з Коня. Я взагалі нічого проти коней не маю, і проти Данила Галицького також. Але все ж саме ця нерозлучна пара започаткувала, на мій скромний погляд, якусь дивну моду у нашому місті. А може не моду, а просто змінила напрямок карми, якщо карми мають напрямок, он Данило навіть впевнено цей напрямок вказує своєю сильною патріархільною правицею. Щоправда у 1999 було 2 передвісники - Юрій Змієборець і "Громадяни Львівщини полеглі в Афганістані", але це таке, все ж минуле тисячоліття, ми йому можемо пробачити. 

А от Кінь - ні, він вже наш, з 2001. І от якось після Коня прийшов Чорновіл і Швейк (біля Віденської кавярні). 

У 2004 Львів розбагатів на цілий комплекс, якому пафосу і масштабу не позичати - памятник до 110-ліття українського футболу у Стрийському парку. 2005 був відносно спокійний, зате 2006 потішив Никифором (біля Домініканського собору) і П'яничкою (біля кав'ярні Прага)

А далі... Навіть говорити важко, бо стався локальний катаклізм - спорудили пам'ятник Бандері. Хоч як на мене - це пам'ятник чотирьом стовпам рагулізму: 1. негуманність розмірів; 2. застарілі матеріали; 3. радянський благоустрій; 4. вульгарність по відношенню до середовища. І це я вже мовчу про невміння обрати доречне розміщення думаючи на перспективу. Якщо хтось ходив недавно повз це кармічно брудне місце, то мабуть помітив як органічно і впевнено доповнилася композиція пам'ятника жовтеньким таким житловим будинком з білими склопакетами на фоні. Ну хіба ж не краса? Якщо трішки ширше подивитись, то поруч страшненький дитячий майданчик, смітник позаду, закинутий кінотеатр, тролейбусна зупинка, і все це оформлено трьома дорогами - все що треба для вашого комфортного перебування! (фото без нового будинку, сорі, не знайшла).

2008 на пам'ятники розродився холдинг емоцій Фест, встановивши винахідників гасової лямпи на Вірменській і Захер-Мазоха на Сербській. От за цього останнього в мене особливо серце крається. Я страшенно люблю Мазоха як письменника і мені якось зовсім неприємно дивитись як турісти і турісткі у лижних костюмах пхають йому в кишені руки і "засоромлено" ойкають, а потім ще ці фразочки "да ето он мазохізм прідумал"... В мене просто питання - це хіба правильні акценти? Я вопше-то нічого проти BDSM не маю, але Захер-Мазох був у першу чергу прекрасним письменником. І коли ми встановлюємо пам'ятник, то думати повинні не лише про його вигляд (естетика, матеріали, актуальність), а й загальну ідею, концепцію, месидж, який ми ним хочемо донести. Мені, наприклад, прикро за те, який образ Мазоха творить його пам'ятник.

2009 - це Пабло Пікассо біля клубу Пікассо. В принципі, не маю особливих позитивних чи негативних емоцій до нього. Мені він видається доволі веселим і доречним у тому місці.

А от 2011 - це Івасюк на проспекті Шевченка і монах-бровар на проспекті Свободи. Чи то пак Івасюк біля Макдональдсу (нехай неподалік є консерваторія, але все ж це скоріше біля Макдональдсу) і монах-бровар біля Княжого Келиха. Що тут скажеш... Івасюк в кращих традиціях 90-х, якщо не 80-х, обране місце абсолютно не творить належного духу, цей пам'ятник там взагалі невидимий, не є просторовим маркером, бо просторовий маркер - це Макдональдс і з ним не посперечаєшся, щоправда тепер там ще ресторан Мафія... Нда, Володі з сусідством підфартило. Ну але кого гребе, галочку поставлено, шо ше нада? 

І цей бровар... Просто собі бровар - негарний, неособливий, нецікавий, але на вкус і цвєт, як кажуть...

2012 - Рюкзак (в дворі географічного корпусу ЛНУ) - ну принаймні креативно.

2013 безумовно зробив наше місто "кращим"! Попрошайка-Кульчицький, Ромео і Джульєтта, Німфа Мелюзина. Знаєте, жоден з них мені навіть коментувати не хочеться, особливо той, що посередині. 

І нарешті 2014 ознаменувався ще одним пивоваром біля Залізничного вокзалу, Пивним пупом в переході між Староєврейською і пл. Ринок і пузатим винолюбом біля дегустаційного залу Масандри. Якась тєма алкоголю пішла... З чого б це? 

Звісно є інші пам'ятники: посмішці, сажотрусу, батярам, лучнику і Швейку на велосипеді, пальма на вокзалі... Але вони доволі невеликі, загалом креативні й доволі приємні. Принаймні не претендують на щось гучне, тому писати тут про них не буду.

Взагалі мені тут як і у "сучльвівархітектурі" бракує наступного:

- креативних ідей

- використання нових матеріалів

- гуманності

- актуальності

- залучення громади до процесу прийняття рішень про доцільність того чи іншого об'єкту і його зовнішнього вигляду.

Це все лікується, я точно знаю, будемо працювати!

Ще кількома словами окреслю, що нас чекає в недалекому майбутньому:

1. Пам'ятник Шептицькому - більше про те, що, до чого і як читайте ось тут  або просто гугліть, заходьте на різні групи у фесбуці, там багато цікавого!

2. Антонич - багато про це не знаю за вийнятком того, що має стояти біля цирку. Ха-ха, Антонич біля цирку, Івасюк біля Макдональдсу... Все по феншую.

3. Вербицький - на розі Чупринки і Вербицького, детальніше про майбутній шедевр читайте тут.

4. Пам'ятник Героям Небесної Сотні. Одна спроба встановити якесь нєчьто вже була - на Сихові, і про це краще не згадувати. Однак, навіть якщо буде оголошено конкурс і проведено громадські слухання (про форма), це ризикує закінчитись десь так як із Шептицьким. Тому тримайте руку на пульсі.

Більше ніби ні про що не чула, але якщо чули ви - то пишіть, будемо доповнювати пост!

І на остаток декілька хаотичних думок:

1. В соцмережах блукає ідея мораторію на пам'ятники років етак на 5, просто щоби трохи совок з голів вивітрився і може Європи більше просочилось...

2. Я б була невимовно щаслива якби більшість конкурсів на пам'ятники оголошувались для МОЛОДИХ скульпторів, наприклад до 30 (ну хай до 35) років, тоді принаймні більше шансів на інновативні підходи і мислення адекватне вимогам сучасності. Старе покоління колись наліпилось бюстів Шевченка, Франка, Українки, Лєніна і інших. Дайте вже дорогу маладьожі, а? І ненадо тут про дискримінацію, це ще хто кого дискримінує, і в кого на що монополія!

3. Ніяких пам'ятників за бюджетні кошти (може за дууууже рідкісними винятками, але краще без них)!

4. Обов'язкова прозора і зрозуміла процедура проведення конкурсів і, що не менш важливо, широкого громадського обговорення - зі сторінкою проекту в соцмережах! І не варто забувати, що для цього має бути виділено досить багато часу, інакше всі слухання перетворюються на формальні зустрічі без жодних результатів! Якщо з архітектурою це важче врегулювати в силу того, що там більші бюджети, різні форми власності і т.д., то питання пам'ятників - це переважно питання громадських просторів міста і конкретної культурної спадщини (якщо йдеться про пам'ятники культурним, політичним, історичним діячам), які належать всім і стосуються всіх, а тому має бути докладено всіх зусиль щоби вигляд, концепція і ідея були максимально проговорені з громадськістю!

5. Скажемо "Ні!" гонитві за ювілеями! Один день потішитись, а потім 50 років нарікати шо гамно зробили - нє дякую, більше не хочу.

6. А ви помітили, що за винятком Німфи Мелюзини з риб'ячим хвостиком і Джульєтти за останні 10 років, а то й більше, не було жодного пам'ятника жінці? Ні тобі Крушельницька, ні Заньковецька, ні Кульчицька... Зрештою, може це й на краще. Може це як із створенням світу - попрактикуватись на чоловікові, а потім вже з набитою рукою і проаналізованими помилками приступати до жінки ;)... Хай буде так!

На цій високій ноті в мене все. Поки що.