"Не роби собі різьби і всякої подоби з того,
що на небі вгорі, і що на
землі долі, і що в воді під землею
Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я
Господь,
Бог твій, Бог заздрісний" (Вихід 20, 4-5)
Золотий телець
Можливо у когось із вас після епіграфу зринула в пам'яті історія, що відбулась після того як Мойсей зійшов із гори Синай де отримав Заповіді на скрижалях. Пам'ятаєте "золотого тельця"? Якщо не пам'ятаєте, то коротко поясню - той "телець" був вилитий із золота ізраїльтянами, яким набридло чекати на Мойсея і страшно бракувало об'єкту поклоніння - от вони собі намутили щось таке дороге і гламурне, чому не соромно поклонитись. Мойсей повернувся і тупо розтрощив золоте одоробло, бо Бог сказав, що це не комільфо, і що за таке він каратиме наступні покоління, аж до четвертого.
Відколи на порядок денний у славному місті Львові постало питання пам'ятника митрополиту Андрею Шептицькому (глибоко мною шанованого і любленого!), мені ця історія все ніяк не дає спокою - ні та, що з пам'ятником, ні та, що із золотим тельцем.
Кажуть, треба розбиратись з тим, що не дає спокою... Ну я спробую.
Золотий телець - це були ще цвіточьки, так як далі людство неодноразово доводило як йому стрьомно коли немає чогось такого великого, дорогого і егоцентричного десь на центральній площі міста чи на власному подвір'ї, і насамперед - у власній голові.
Два "але"
Перш ніж почати прямі наєзди, я скажу, що не маю нічого проти:
а) утилітарних пам'ятників - тих, які окрім функції "поклоніння" мають інші - піраміди, велика китайська стіна, Колізей і т.п. - все це відноситься сьогодні до пам'ятників, але першочергово окрім поклоніння і "пам'ятання" ці споруди створювались для інших крутіших тєм - поховання, захист, мистецтво, розваги, соціалізація і т.д.
б) пам'ятників як об'єктів мистецтва (в першу чергу), які водночас (але в другу чергу) виконують функцію збирання до купи такої загальної суспільної пам'яті. Проте тут треба бути обережним - я от нещодавно прочитала, що в певних колах пам'ятник Бандері у Львові вважається зразком сучасного монументального мистецтва. Відтоді дана категорія в мене рєзко перейшла в групу ризику. З хороших прикладів можу навести пам'ятник Ленону в Ужгороді, це щоби всі прошарили де мої межі.
Я хочу щоби ви зрозуміли, мені тут йдеться в першу чергу про персональні пам'ятники, іменні так сказать - про ті, де рівень абстракції і зв'язку зі вселенною зведений до нуля. Бо от стоунхендж, скульптури на острові Пасхи і т.п. - це ж чистої води зв'язок із космосом, минулими і майбутніми поколіннями. А от пам'ятники Леніну, Наполеону чи папам Римським - ніякий не космос, а сухий ращьот.
Стародавній Єгипет, антична Греція, Рим - всюди ж бо були різного роду пам'ятники окремим богам, чи всім разом. Людям просто було важливо бачити, хто відповідальний за їхні життя, до кого йти просити і кого потім звинувачувати єслішо. Єгиптяни, греки, римляни взагалі були круті і якби не вони, то ми б з вами мабуть ще досі порпались в землі паличками-копалочками. Правда вони вірили, що Земля плоска і тримається на черепахах, а небо - на Атланті, і що фараону без нутрощів буде комфортніше в потойбічному світі. Ну таке, потім же ж прийшло християнство і від давнього світу залишилось лише "хороше", а все "погане" кануло в небуття. Наприклад беззмістовне ідолопоклонство. Правда не на довго.
А тепер по тємі
Взагалі все тут буде страх як суб'єктивно, не сподівайтесь на науковий підхід чи ще щось таке.
Я вважаю, що пам'ятники сьогодні в Україні мають декілька страшних хворіб:
1. Вони підсилюють комплекс неповноцінності - тобто ми ставимо пам'ятники минулому оскільки нам явно не вистачає чогось в сьогоденні, аби цим гордитися. Ми й не задумуємося скільки енергії (моральної, фінансової, інтелектуальної) ми могли б вивільнити на корисні і стратегічно важливі речі якби звільнили себе від необхідності обмусолювати тему пам'ятників!
2. Вони часто стають каменем спотикання на основі історичної пам'ятні, в якій країна дуже неоднорідна. Питання героїв та антигероїв до тієї міри антагоністичне, що при спалахах активних соціальних конфліктів пам'ятникам страх як непереливки - їх одягають чи роздягають, вимащують фарбою (це в кращому випадку), валять і на їх місці тут же ж будують нові. Для чого, чому?
3. А тому, що вони можуть бути і найчастіше є фатальними збудниками і без того живучих патерналістичних схильностей нашого народу на побутовому рівні, особливо якщо вони виходять із релігійного контексту, як то й же ж пам'ятник Шептицькому. Я маю на увазі, що ми відповідальність за власне життя, подібно як наші предки греки-єгиптяни-римляни, покладаємо не на самих себе, а на абстрактних, зазвичай давно мертвих персонажів. Їхня роль у нашому житті насправді може проявлятись виключно у їхньому досвіді, словах і настановах, які ці персонажі десь зафіксували а ми, будучи мудрими і розсудливими, взяли до уваги у нашій практиці. Це наче всі розуміють, проте наші емоції, які ми перекидаємо на пам'ятники, свідчать радше про те, що ми десь на підсвідомому рівні звинувачуємо їх у наших насущних бідах, чи завдячуємо їм нашими насущними успіхами.
Діагноз
Якщо звести воєдино три хвороби "комплекс неповноцінності", "загострення історичних протиріч" і "плекання патерналізму", виглядає, що пам'ятники - це суще зло. Особливо це зло для і без того закомплексованих, розрізнених і патерналістичних суспільств, яким є і наше, українське.
Чому мені це так важливо саме сьогодні? Тому, що в нас війна, в нас економічна криза, в нас взагалі криза! Як ми не намагались уникнути постреволюційної ейфорії, вона все одно жила в наших головах і серцях, і оце лише останні місяці поволі розвіюється. Ми гордимося нашою гідністю, нашою Небесною Сотнею, нашими бравими вояками, нашими численними волонтерами... Але ж як безпорадно ми себе відчуваємо перед курсом валют, перед пустими полицями в магазинах, перед все новими і новими втраченими територіями, перед неминучим ростом безробіття і десятками інших проблем!
Нам потрібна точка опори, точка консолідації, точка здорового глузду, точка стратегічної доцільності, тактичного розрахунку, моральної стабільності. І серед усіх цих потреб, в розпал кризи і війни церква, яка могла би стати середовищем, з якого буде струменіти і здоровий глузд і стратегічна доцільність і консолідація і моральна стабільність пропонує ніщо інше як... поставити пам'ятник! Кому - загалом байдуже, в цьому випадку не пощастило Шептицькому.
Шептицькому, який казав (і це за іронією долі висить на Південному ринку): "Не потоком шумних і галасливих фраз, а тихою, невтомною працею любіть Україну"!
Шептицькому, який казав: "Подавайте молоді таку освіту, яка навчила б її не тільки теорії, але теж і практики. Учіть її як має жити! Збуджуйте в неї бажання й охоту до того, що є підставою багатства і сили народу. Виробляйте в молоді самостійність та індивідуальність! Учіть її більше числити на себе, ніж на других! Учіть не оглядатися на поміч уряду і краю, а власною ініціативою дороблятися самостійного життя! Виробляйте у молоді почуття правости та сумлінної праці!"
Ось цьому Шептицькому ставлять пам'ятник, у військовий і кризовий час, вимагаючи з міських коштів 32 млн грн. В його ім'я хочуть загаратати велетенську площу, залиту бетоном і закладену гранітом. В його ім'я хочуть зрубати заледве не цілий давній історичний сквер! Прикриваючись його ім'ям не хочуть слухати голосу громади, не хочуть слухати голосу експертів, не хочуть взагалі слухати!
Як на мене, то просто хочуть поставити чергового золотого тельця, тільки по іншому названого.
- Заміть створити фонд імені Шептицького, який був би спрямований на підтримку талановитої молоді, яка підніматиме країну!
- Замість відновити митрополичий сад і дати його ім'я!
- Або замість створити новий з його іменем!
Замість десятків інших корисних, прекрасних речей, яких потребує сьогодні наша країна і на які можна було би спрямувати ці кошти, вибір впав саме на пам'ятник. Та ще й який!
Друзі, я от не знаю, що і як ми ще можемо зараз змінити, але просто прошу вас принаймні задуматись над цією ситуацією. Попереду нас ще точно чекають інші війни - за пам'ятники Небесній Сотні, Героям АТО і т.п. Краще зараз перехворіти на всі дитячі хвороби, бо деякі з них у дорослому віці вкрай важко переносяться, не рідко з летальним закінченням.
Ще про пам'ятники читайте "Спочатку був кінь" і "Обговорення проекту пам'ятника Андрею Шептицькому. Висновки "
