вівторок, 18 березня 2014 р.

Дострокові парламентські вибори в Сербії? Нє, не слышал...

Мене от дратує те, що ми так мало цікавимося подіями в світі, в тому числі й тими, що недалеко від наших кордонів (якщо не рахувати Росії). Навіть якщо зайти на більшість наших новинних сайтів у розділ "Світ", чи не єдиною темою там є санкції світу стосовно Росії/коли вже Світ Україні скасує візи/хто ще в Світі підтримав Росію у боротьбі за Крим і т. д. Ні, я не заперечую, що ми зараз пуп землі, вона якось навколо нас навіть крутитись почала, і все ж...

Це, як на мне, одвічна проблема українців - оцінювати світ і власну ситуацію майже виключно крізь призму самих себе. Я коли робила одне дослідження по темах дисертаційних робіт з історії за всі роки незалежності відкрила для себе дивовижний факт - з тих тисяч тем десь тільки 7% стосувалося світової історії, чи навіть історії Укр. в контексті історії глобальної, та навіть компаративної історії де би Укр. порівнювали з іншою країною (вичерпно і професійно) - просто мізер.

Ми часом жаліємось, що світ не цікавиться нами... А ми цікавимося цим світом?

Просто ми частина історії (не тої, яку я в університеті вчила, хоч і тої також, а історії, яка відбувається - назвімо це оповіддю - ми частина оповіді про сучасний світ), частина її моралі, ми будемо частиною її розв'язки. І дуже можливо, що розв'язка ця буде лежати у зовсім іншій площині як Україна-Росія-Світ, і ми повинні бути до цього готовими.

Зрештою, іноді, для того, щоби вирішити власну проблему потрібно подивитись на неї широко, послухати що в інших твориться, може в них те саме і вони вже знайшли вихід, а може ви єдині з такою проблемою - тоді вам буде честь стати першовідкривачем...

В кожному разі, нам потрібно вийти зі стану егоїстичного самоспостереження і самоаналізу і подивитись, наприклад, на не таку далеку Сербію, де на днях відбулись дострокові парламентські вибори, де феєрично перемогла партія, що довший час співпрацювала з "Единой Россией", по ідеології - правоцентристи, отримали в Скупщині абсолютну більшість (хеллоу однопартійність), однак заявили, що вони за ЄС... О, а в них ще ж є Косово, нічого не нагадує? Мені видається, що такий маленький факт як вибори в маленькій країні багато що означає, і можливо навіть багато що буде важити у розв'язці цієї оповіді. І це ж я тільки про Сербію згадала, а є ще ж інші країни, до яких нам все одно, хоч вони з нами ой як пов'язані - хто метафізично, а хто дуже навіть фізично...

суботу, 15 березня 2014 р.

чотиривірші...ІІ

 

гойдається гіллЯ човном весняним
на хвилях вітру з холоду й тепла
і все навколо не цвіте й не в'яне
і та любов - то є, а то й нема.

середу, 12 березня 2014 р.

друже мій

друже мій, мене болять слова
друже мій, мені несила нести
тонкі мережива примарного слона
з індійських ниток гірку смуту плести.

друже мій, куди ж мені втекти
з екватора думок що палить вії
і як ту тишу між пісків знайти
коли навколо лилики і змії..

коли навколо жодного крила
коли навколо жодного плеча
коли нема тебе, мене нема
о друже мій, я спатиму, хоча

несила все ж зімкнути сірі очі
немає вітру просушити сліз сліди
тебе, мій друже, знати більш не хочу,
без тебе гірше аніж без води

тому куди ж мені, скажи, куди

подіти страх - сховати поміж пальців
щоб спопелів там згодом від нудьги
і як, за ким податися назирці...
скажи мені, мій друже, то куди?

вівторок, 11 березня 2014 р.

березневий етюд







ранок жбурляє сонячні тіні в заспану каву
березень баськи леліє і курить сигару
на шибці віконній маршрути минулих дощів
а ми виглядаємо перших весняних хрущів

неділю, 9 березня 2014 р.

нескінченний вірш про скінченну історію

вилами писана по воді
карта мені
для мандрів
жовті пустелі, сади рясні
лежить дорога
моя, уявна мандрівка до бога
уявного бога, христа чи будду
я вже й не знаю, чи колись буду
знати ім'я свого власного "я"
а чи кануть в прозоре небуття
чи то пак в неЗбуття
всі слова
що звикло молитвами звуться
й чи розімкнуться
мої вуста уві сні
коли снитиметься мені
котресь із тих слів
певно мало ночей, мало днів
у цім літі сливовім
для кожного з них
а надто для тих
що найбільше хотіла б сказати
тобі
якби раптом на сірому коні
в білі яблука
стріла тебе десь на вулиці Сербській
між Мазохом і Шоколаднею
якраз біля мурів з чаями...
крихкою безоднею
пролягло б поміж нами минуле
з інших світів
де багато незвичних красивих слів
і снів
і щасливих очей
і ночей
і людей
що без карти блукали
під дощем
під одним промоклим плащем
і щем
на серце нанизували мов перлини
не тратили ні хвилини
на подив
і ЖОДЕН із них ще забути не встиг
всіх книг
прочитаних разом
і тих
не-про-чи-та-нИх,
які ОДНАК
так само залишили буквенний ЗНАК
на серцях тих людей,
на дні їх очей
в тиші їхніх щасливих коротких ночей
під дощем, мокрим сірим плащем
там де щастя і суму щем
їх на мить пов'язав у дивний тандем
без жодних ребусів, теорем
а в звичайний приклад, де є один плюс
і де будда, єгова чи то ісус
ще ставлять "дорівнює" опісля
і чекають, дивлячись звіддаля,
що стане сумою - ти, чи я
чи залишиться все ж нескінченна
тверда нічия...

пʼятницю, 7 березня 2014 р.

бути жінкою



я залишаю за собою право
бути жінкою вчора, сьогодні і завтра
це не якась особлива справа
але своєї почесті варта.

я залишаю за собою право
бути жінкою так як мені завгодно
в наших буднях це особлива справа
навіть для тих кому не все одно.

я залишаю за кожним право
бути тим, ким цей кожен покликаний бути
це буття - непроста в цьому світі справа
і важливо ніколи цього не забути.

четвер, 6 березня 2014 р.

Обговорення проекту пам'ятника Андрею Шептицькому. Висновки

05.03.2014. УКУ

1. Ми (українці, львів'яни...) ще дуже далекі від вміння адекватно і грамотно проводити такі заходи як громадські слухання, як, зрештою, будь-що, що стосується залучення громади міста до прийняття рішень. Звісно добре, що цей процес взагалі розпочався, дуже сподіваюсь, що ми швидко навчимося. Я й сама надто емоційно та імпульсивно висловлююсь, загалом через характер, але також через те, що вся ця історія надто заплутана і надто вже багато в ній знаків питань.

2. Матеріял, першопочатково (не вчора) винесений на обговорення, був насправді страшенно сирий. Очевидним є те, конкурс храмає на серйозні прогалини навіть на юридичному рівні, що й спричинило хвилю обурення і нерозуміння серед мешканців і представників різних інституцій, оскільки такі питання як приналежність і статус територій, чіткі умови конкурсу, аналіз експертних комісій стосовно того чи іншого об'єкту (в нашому випадку йдеться про сквер) - це речі, які повинні вирішитись до початку конкурсу компетентними органами і спеціалістами за участі всіх зацікавлених сторін. І в цих питаннях потім не повинно виникати жодних розбіжностей. Смішно, коли на етапі деталізації проекту різні сторони махають папірчиком з одним і тим самим законом України, який, однак, має різний текст і ще більш відмінну інтерпретацію. І на громадських обговореннях замість говорити про сам об'єкт люди сперечаються про те, що ж в тому законі таки написано. Для мене це свідчить про крайню некомпетентність тих, хто організовував цей конкурс. І на момент, коли всі ці розбіжності стали очевидними, конкурс мав бути зупиненим, умови його доопрацьованими, і лише після того заново оголошеним.

3. Ключовою проблемою для мене особисто стало питання справедливості і виправданості результатів конкурсу, який репрезентувався як конкурс на пам'ятник Шептицькому, а в результаті ми маємо проект, що охоплює цілу Святоюрську гору, змінює транспортні сполучення, доволі радикально заторкує сквер навпроти церкви, і т.д. Територія Святоюрської гори - це фактично центр міста, до того ж, частина її у спадщині ЮНЕСКО. Зміни, які потрібно запровадити - глобальні і коштовні. Чи ж не доцільно і справедливо було б оголосити конкурс на ревіталізацію цілої цієї території? Конкурс з детальним технічним завданням, яке повинно формуватись усіма зацікавленими сторонами - міськрадою, Церквою, Політехнічним Університетом, можливо навіть мешканцями прилеглих будинків??? І це технічне завдання повинно містити чітку карту територій, які входять в конкурс, перелік функцій, якими повинен бути наділений простір (як от паломницький центр для Церкви з площею на два десятки тисяч людей, який фактично продиктував всі зміни до конкурсного проекту, але у конкурсному завданні не було навіть натяку на таку функцію, паркінг на відповідну кількість автівок і автобусів, і т.д.)

4. Наступний нюанс - це поспіх, з яким останнім часом намагаються таки втілити проект, і який аргументується тим, що конче потрібно встигнути до 150-ліття Шептицького. Товариство, ну, допустимо, ми встигнемо, потішимося один день, а потім роками будемо нарікати, що все не продумано до кінця, що є речі, яких вже не вернеш, що стільки грошей вклали, а вийшло не дуже... Сім разів подумай - один раз відріж, так же ж? Давайте до 150-ліття встановимо лише пам'ятник якщо це так принципово, який за потреби можна навіть перенести в інше місце. Але давайте заради однієї дати, якою б гарною і важливою вона не була, не нехтувати інтересами мешканців міста на користь паломників чи туристів, чи кого б там не було! Давайте, врешті решт, мислити на перспективу, стратегічно, а це означає думати не на півтори роки наперед, а на 10, 15, 20!!! А щодо поспіху, то вчора в одного з учасників обговорення виникло питання (висловлено на загал воно не було) до представників Церкви, коли йшлося про те, що так довго ми чекаємо на цей пам'ятник і ніяк його не зробимо, а так хочеться... Так от питання було наступне: "отче, а що ви говорите молодим парам, які приходять до вас і кажуть: так хочеться, так хочеться, нам вже 18, ми повнолітні, так хочеться, то чому ж ні"? (думаю, всі розуміють про що йдеться).

5. Для мене як "пересічної мешканки" є ще багато незрозумілих нюансів, зокрема тих, які стосуються процесу проведення конкурсу. Різні незрозумілі моменти то тут то там випливають на поверхню в формі випадкових реплік чи коментарів, в тому числі інших учасників конкурсу, які, до речі, дивним чином випали з процесу втілення проекту, хоч їхня пропозиція як і та, що має бути реалізована, зайняла те саме 2 місце (першого не присуджували). На зустрічі, де присутні представники різних організацій, звучить на стільки багато контраверсійних і взаємозаперечних думок, і кожен має достовірні факти, але щось жодній зі сторін не хочеться вірити...

Сядьте, будь ласка, в одній кімнаті, шановні представники Церкви, Міськради, Політеху, Меморіалу і ще хто там зацікавлений, і з'ясуйте, де є захоронення, а де їх немає (якщо потрібні відповідні дослідження - заплануйте їх, проведіть їх), що означає відповідний закон України, а чого він не означає (запросіть незаангажованих компетентних юристів, хай вам пояснять!!!), скільки ж все таки дерев буде зрубано і чи виправдано (хай на зустрічі будуть ті, хто робив аналіз скверу), яку територію ми все ж хочемо оновити і що ця територія повинна собою являти - виробіть спільну концепцію простору! А тоді оголосіть ще раз конкурс - прозорий і адекватний. І не забудьте створити єдину онлайн-платформу, та хоча б сторінку в соцмережах, де би можна було вести обговорення конкурсу і проектів, висловлювати думки, критику чи похвалу. Вчора було слушно зауважено - організатори конкурсу повністю програли інформаційну сторону проекту, а тепер самі ж нарікають на людей, які просто не мали адекватних джерел актуальної вичерпної інформації про конкурс в цілому і кінцевий проект зокрема.

Події останніх місяців багатьох з нас мали би навчити, що не завжди те, чого дуже хочеться і що робиться швидко - те, що нам насправді потрібно.

понеділок, 3 березня 2014 р.

не час відчувати страх...


це ніби ранок в твоїх очах
відблиск сонця від вікон будинку навпроти
думаю зараз не час відчувати страх
і доти
ростимуть корінням до верху трави
і пташки насіння збиратимуть у подолки
поки ми маємо тут незавершені справи
поки не губимо в травах поржАвілі голки.

це ніби ранок в твоїх очах
тиха мелодія з чайника, перЕстук тарілок
думаю, зараз не час відчувати страх,
хоча б доки хтось не змістИть із годинника стрілок.