Обговорення проекту пам'ятника Андрею Шептицькому. Висновки

05.03.2014. УКУ

1. Ми (українці, львів'яни...) ще дуже далекі від вміння адекватно і грамотно проводити такі заходи як громадські слухання, як, зрештою, будь-що, що стосується залучення громади міста до прийняття рішень. Звісно добре, що цей процес взагалі розпочався, дуже сподіваюсь, що ми швидко навчимося. Я й сама надто емоційно та імпульсивно висловлююсь, загалом через характер, але також через те, що вся ця історія надто заплутана і надто вже багато в ній знаків питань.

2. Матеріял, першопочатково (не вчора) винесений на обговорення, був насправді страшенно сирий. Очевидним є те, конкурс храмає на серйозні прогалини навіть на юридичному рівні, що й спричинило хвилю обурення і нерозуміння серед мешканців і представників різних інституцій, оскільки такі питання як приналежність і статус територій, чіткі умови конкурсу, аналіз експертних комісій стосовно того чи іншого об'єкту (в нашому випадку йдеться про сквер) - це речі, які повинні вирішитись до початку конкурсу компетентними органами і спеціалістами за участі всіх зацікавлених сторін. І в цих питаннях потім не повинно виникати жодних розбіжностей. Смішно, коли на етапі деталізації проекту різні сторони махають папірчиком з одним і тим самим законом України, який, однак, має різний текст і ще більш відмінну інтерпретацію. І на громадських обговореннях замість говорити про сам об'єкт люди сперечаються про те, що ж в тому законі таки написано. Для мене це свідчить про крайню некомпетентність тих, хто організовував цей конкурс. І на момент, коли всі ці розбіжності стали очевидними, конкурс мав бути зупиненим, умови його доопрацьованими, і лише після того заново оголошеним.

3. Ключовою проблемою для мене особисто стало питання справедливості і виправданості результатів конкурсу, який репрезентувався як конкурс на пам'ятник Шептицькому, а в результаті ми маємо проект, що охоплює цілу Святоюрську гору, змінює транспортні сполучення, доволі радикально заторкує сквер навпроти церкви, і т.д. Територія Святоюрської гори - це фактично центр міста, до того ж, частина її у спадщині ЮНЕСКО. Зміни, які потрібно запровадити - глобальні і коштовні. Чи ж не доцільно і справедливо було б оголосити конкурс на ревіталізацію цілої цієї території? Конкурс з детальним технічним завданням, яке повинно формуватись усіма зацікавленими сторонами - міськрадою, Церквою, Політехнічним Університетом, можливо навіть мешканцями прилеглих будинків??? І це технічне завдання повинно містити чітку карту територій, які входять в конкурс, перелік функцій, якими повинен бути наділений простір (як от паломницький центр для Церкви з площею на два десятки тисяч людей, який фактично продиктував всі зміни до конкурсного проекту, але у конкурсному завданні не було навіть натяку на таку функцію, паркінг на відповідну кількість автівок і автобусів, і т.д.)

4. Наступний нюанс - це поспіх, з яким останнім часом намагаються таки втілити проект, і який аргументується тим, що конче потрібно встигнути до 150-ліття Шептицького. Товариство, ну, допустимо, ми встигнемо, потішимося один день, а потім роками будемо нарікати, що все не продумано до кінця, що є речі, яких вже не вернеш, що стільки грошей вклали, а вийшло не дуже... Сім разів подумай - один раз відріж, так же ж? Давайте до 150-ліття встановимо лише пам'ятник якщо це так принципово, який за потреби можна навіть перенести в інше місце. Але давайте заради однієї дати, якою б гарною і важливою вона не була, не нехтувати інтересами мешканців міста на користь паломників чи туристів, чи кого б там не було! Давайте, врешті решт, мислити на перспективу, стратегічно, а це означає думати не на півтори роки наперед, а на 10, 15, 20!!! А щодо поспіху, то вчора в одного з учасників обговорення виникло питання (висловлено на загал воно не було) до представників Церкви, коли йшлося про те, що так довго ми чекаємо на цей пам'ятник і ніяк його не зробимо, а так хочеться... Так от питання було наступне: "отче, а що ви говорите молодим парам, які приходять до вас і кажуть: так хочеться, так хочеться, нам вже 18, ми повнолітні, так хочеться, то чому ж ні"? (думаю, всі розуміють про що йдеться).

5. Для мене як "пересічної мешканки" є ще багато незрозумілих нюансів, зокрема тих, які стосуються процесу проведення конкурсу. Різні незрозумілі моменти то тут то там випливають на поверхню в формі випадкових реплік чи коментарів, в тому числі інших учасників конкурсу, які, до речі, дивним чином випали з процесу втілення проекту, хоч їхня пропозиція як і та, що має бути реалізована, зайняла те саме 2 місце (першого не присуджували). На зустрічі, де присутні представники різних організацій, звучить на стільки багато контраверсійних і взаємозаперечних думок, і кожен має достовірні факти, але щось жодній зі сторін не хочеться вірити...

Сядьте, будь ласка, в одній кімнаті, шановні представники Церкви, Міськради, Політеху, Меморіалу і ще хто там зацікавлений, і з'ясуйте, де є захоронення, а де їх немає (якщо потрібні відповідні дослідження - заплануйте їх, проведіть їх), що означає відповідний закон України, а чого він не означає (запросіть незаангажованих компетентних юристів, хай вам пояснять!!!), скільки ж все таки дерев буде зрубано і чи виправдано (хай на зустрічі будуть ті, хто робив аналіз скверу), яку територію ми все ж хочемо оновити і що ця територія повинна собою являти - виробіть спільну концепцію простору! А тоді оголосіть ще раз конкурс - прозорий і адекватний. І не забудьте створити єдину онлайн-платформу, та хоча б сторінку в соцмережах, де би можна було вести обговорення конкурсу і проектів, висловлювати думки, критику чи похвалу. Вчора було слушно зауважено - організатори конкурсу повністю програли інформаційну сторону проекту, а тепер самі ж нарікають на людей, які просто не мали адекватних джерел актуальної вичерпної інформації про конкурс в цілому і кінцевий проект зокрема.

Події останніх місяців багатьох з нас мали би навчити, що не завжди те, чого дуже хочеться і що робиться швидко - те, що нам насправді потрібно.