четвер, 28 листопада 2013 р.

...ація

 

ціннісна ескалація, 
політична дезінтеграфія, 
та чарівна майданна грація мас.
час

революція
словесна полюція
і громадянська еволюція
в нас

а в них 
патетична медитація 
політична агітація та
імітація 
праці
і мали вони  всіх нас
в с..аці






понеділок, 18 листопада 2013 р.

Nota bene. Сіддхартха

Перечитала вчора "Сіддхартху" і мені стало добре і легко на душі, ніби то я почула ту річку...


Так именно повиноваться - не приказу жизни, а  внутреннему  голосу,  быть  всегда готовым идти на  его призыв - вот что хорошо и необходимо; ничто иное не является необходимым.

****
Нет,  и  мир  мыслей  принадлежит еще потустороннему, и нет никакой пользы  убивать случайное  "Я"  чувств,  чтобы взамен усиленно  питать случайное  "Я"  мыслей  и приобретаемого  от  других знания. И то, и другое - как мысли,  так  и чувства  - прекрасные вещи, за которыми одинаково скрывается истинный смысл всего. И к тем, и к другим надо прислушиваться,  играть  ими,  ничего  в  них  не  следует ни презирать,  ни переоценивать, а во всем подслушивать звучащие в глубине тайные голоса.

***** 

Вот еще одно, что я узнал от реки: все возвращаются.

*****

"Писать - хорошо, мыслить - лучше.  ум  хорош, терпение лучше".

*****

Я - как ты. И ты ведь не любишь - иначе, как могла  бы ты предаваться  любви как искусству?  Люди, подобные нам, вероятно, и не  способны любить. А люди-дети способны: это  их тайна.

***** 

Из тайн же самой реки он в этот день узнал лишь одну, и та поразила его душу.  Он видел:  эта вода текла и  текла; она текла безостановочно и все же всегда была тут,  всегда  во всякое время была такою же, хотя каждую  минуту была новой.

*****

Ты также, - спросил он его однажды, -  узнал от реки  ту тайну, что время не существует? Лицо Васудевы просияло улыбкой.
- Да,  Сиддхартха,--  сказал  он. -  Ты  хочешь  сказать,  что   река одновременно находится в разных  местах -- у  своего источника, и в устье, у водопада, у перевоза,  у порогов, в  море, в горах  - везде в одно  и то же время, и что  для  нее существует лишь настоящее - ни  тени прошедшего, ни тени будущего?

*****

Ничего не было, ничего не будет: все есть, все имеет реальность  и настоящее.

*****

- Ты  называешь  себя  ищущим,  о  почтеннейший,  но  ведь  ты  уже  в преклонном возрасте и носишь одеяние монахов Гаутамы.
- Стар  я, - ответил Говинда, - а искать никогда  не  переставал. И не перестану - так уж, видно, мне  суждено.  И ты, сдается мне, искал: не скажешь ли ты мне чего-нибудь, почтеннейший?
- Что же я могу сказать тебе, достопочтенный? Разве то, что ты слишком много ищешь; из-за чрезмерного искания ты не успеваешь находить. Искать  -  значит  иметь  цель.  Находить  же  - значит  быть  свободным, оставаться   открытым   для  всяких   восприятий,   не   иметь   цели.

*****

у меня бывали свои мысли, от времени до времени даже являлись откровения. Иногда -- в течение часа или целого дня - я чувствовал в  себе  знание,  точь-в-точь как ты чувствуешь  жизнь  в своем сердце. Разные это были мысли, но  мне трудно было бы передать их тебе. Вот, к примеру, одна из мыслей, принадлежащих мне лично:  мудрость непередаваема.
Мудрость,  которую  мудрец пытается передать другому,  всегда  смахивает  на глупость.

*****
по поводу каждой  истины  можно сказать нечто совершенно противоположное ей, и оно будет одинаково верно.

*****
Стоит только высказать  какую-нибудь мысль  вслух,  как  она уже получает несколько иной характер, звучит немного фальшиво, немного глупо.
 
*****
А  вот наконец и мое  учение, над  которым  ты, наверное, будешь смеяться:  Любовь, о  Говинда, по-моему важнее  всего на свете. Познать мир, объяснить его, презирать его - все  это я  предоставляю великим мыслителям. Для меня же важно только одно  - научиться любить мир, не презирать его, не ненавидеть его  и себя, а  смотреть на него,  на себя  и на  все  существа с любовью, с восторгом и уважением.

неділю, 17 листопада 2013 р.

Привілегія

Знову рАнок сіріє,
я твоЇми думками
загорнУсь ніби кОвдрою

тИшею мокрою 
спрагло нап'Юсь
і замОвкну я

щоб наслУхатись
шепоту стІн, що кохаються
з пЕршими тінями днЯ

забуваючи просто чиЯ
то насправді 
одвІчна привІлегіЯ

ранкОво кохАтись...

пʼятницю, 15 листопада 2013 р.

чекання в ХХІ ст.

чекати вміти треба
з неба
манни
або просто
ранку
із цигаркою
на ґанку
чи дощу
на капелюха
поли
бджоли-
краплі

та найбільше
хочу вміти
не зімліти
від чекання
слів кількох
простих чи ні
на двох
налите в стакані
вино
проте
лише одного з двох
уста торкнуть його
бо
інший ще чекає
ще не знає
що
є сухе терпке вино
десь там
за тисячу кеме
зітре мене
на порох
те
чекання
стигне
ніби чай якого
я насправді
не
хотіла дуже
та налила
зрештою
допила
фе.

чекати
я
тебе
не

вмію...

середу, 13 листопада 2013 р.

молитва за вокзали

світанки вокзальні теплом чарують
і з уст парують замовчаним свистом
старих поїздів, я тебе вже бачу
і приЇздів
трепіт навколо вирує,
я тебе вже чую, моя валіза
ще тримає мене при землі
а тебе
при в'їзді
у наше живе "бути рАзом"
головне не забути про все заразом
коли вперше торкнеться руки моєї
твоя рука,
тепла така як в'язаний светр
у білу смужку - я такий маю,
і добре знаю
як він гріє,
але тебе запевняю, що все ж
далеко йому з його смужками
до твоїх обіймів і до
отакого вокзального дива,
яка ж бо бурхлива
ця наша спокійна як слон ріка,
спокійно бурхлива така,
потрібна як твоя тепла рука
на моїй щоці
тане
наче мід у гарячому молоці
між нами не стане
нічого більше
ні валіза, ні "так" або "ні"
ні крихти брехні.
тільки легко відлунюють кроки
всі п'ятнадцять  хвилин
без мороки
ми затягнемо мої валізи туди
де вони не потрібні
мені чи тобі,
не потрібні також окуляри чи одяг, чи телефон
ми схожі будем на бродяг
що для щастя їм треба лиш трохи погрітись
щось пЕрекусИти і далі поринути
в своє непевне бродіння
щоб в когось просити пива, хліба, насіння...
а ми у бродінні нашім просити будемо
лише однЕ Одного
полум'я тихо гасити
ревно
молитися будемо
за
всі на світі вокзали
за те, щоб вони показали
всім людям які того варті, які того хочуть
як по справжньому жити
а не шукати на карті
неіснуючих міст
з неіснуючим устроєм "щастя"
і тоді воно може дасться
себе їм зловити
і жити,
і жити,
і жити.

понеділок, 11 листопада 2013 р.

Вірші два в одному. Наздоганяючи риму.



Сивий верес.....сірий листопад
з ким поговорити....сизий дощ
що кому шепнути....чорний брук
як розпочинати....тихий стук
скільки почекати....плинний час
як тебе знайти....стрімкий Парнас
і куди піти....пахучих мрій
речення, абзац....нехитрий крій
все немов ерзац....грузка земля
знов згубився лік....кричить здаля
знову жовтень втік....сипкий туман
я не маю крил....накрив лиман
а навколо пил....і виноград
сивий верес....сірий листопад
....




вівторок, 5 листопада 2013 р.

задивляння у минуле



я прочитаю всі твої старі думки,
пропахлі порохом, вином і млою.
там бродять замасковані стрункі жінки,
і грають в хованки з слабким тобою.

там тихо любий твій поет журбу журбує
і шкельця окулярів димом парить
він далебі себе вже ледве чує,
а ще й тобі весь розум сумом хмарить.

А втім, слова старі та мало чутні
з очей твоїх все ж витекли сльозами.
ти краще думай про роки майбутні
які, дасть бог, залишаться за нами.

маленьке місце з великою душею

я люблю щоразу пити там Ефіопію і зрідка - Гватемалу.
люблю щоразу бачити привітного і усміхненого власника.
люблю ірландський морквяний кекс 
з кремом маскарпоне,
босанову,
жовтуваті стіни
і дубовий прилавок.
люблю, що там на поличці лежать
"Смаки раю" Шивельбуша і що хтось колись вкрав всі мої закладки з цієї книжки.
люблю кандизований імбир і марокканську м'яту.
люблю людей, які люблять там бувати.
люблю, що в цій колоніальній атмосфері поруч з книгами про вишукані чаї, каву, вина... й інші "буржуазні принади", на столику є місце для "Критики політичної".
люблю знати те, чого я там не люблю - наприклад чай з лакрицею.
люблю говорити "мені як завжди" і що там розуміють про що я.
люблю відчувати різницю між цим місцем і двома сусідніми.
люблю, що іноді там можна декілька годин сидіти сам на сам з офіціанткою.
місце де можна побути самому.
місце де можна побути з кимось.
маленьке місце з великою душею.

неділю, 3 листопада 2013 р.

прощання

 



 і ти мені пробач моє писання,
мрійливі вічності, сумне мовчання,
всі Образи, усі тонкі зізнання...
усе пробач,
і прошу дуже, 
з собою забери, мій любий друже,
оцю крихку облатку мою,
візьми її прісну з собою...
куди б ти не пішов,
кого б ти не знайшов
в ній моє слово, ум, душа і кров.


суботу, 2 листопада 2013 р.

Молитва без логіки і рими

Я не розумію Твоєї логіки.
Я боюся Твоїх правил.

Я не знаю як з Тобою говорити,
як Тобі дякувати
і як в Тебе щось просити.

Я не розумію, я боюся...

Жити так як живеться,
приймати те, що не вдається,
і що вдається - теж приймати.

Але ж приймати - не те, що знати.


Бути старозавітньою вівцею - не для мене
І Ти як ніхто інший це знаєш.

Та чи приймаєш?
Чи приймаєш?

Я гублюся в здогадах де черговий урок, 
а де просто правдиве майбутнє.
Я мрію робити щось корисне, путнє.
Я хочу вірити, в те, що мої почуття - не приманка,
що кожне - важливе, кожне - щире, 
кожне - цінне саме по собі,
а не як дарунок чи кара.

я хмара, я дощова сіра хмара...

Мені часом здається, що це гра,
моїм іменем названа,
але правил якої я не знаю.
і не приймаю.
Чи все ж приймаю?

пʼятницю, 1 листопада 2013 р.

How Do You Measure A Year In The Life?


Є такий чудесний бродвейський мюзикл "Rent", про життя ньюйоркської богеми... І от Джонатан Ларсон, автор музики та слів, у головній пісні ставить одне-одненьке запитання.
Власне...

How Do You Measure A Year In The Life?

Як ви вимірюєте рік вашого життя? Чим ви його вимірюєте? - Кількістю випитої кави? Усміхом коханої людини? Сходами і заходами сонця? Подорожами? Заробленими грошима? А може потраченими?.. Як? Чим?

Дуже люблю цю пісню, і періодично повертаюсь до згаданого запитанням. 
Здається мені, що врешті знайшла на нього відповідь. Не впевнена чи можна буде таку одиницю виміру застосувати до вже прожитих мною років, чи всіх майбутніх. В кожному разі, цей рік я однозначно вимірюю добрими розмовами (часто випадковими) з цікавими непересічними людьми. 

Думаю, в житті це одна з найбільших цінностей - спільні роздуми, разом поставлені запитання і разом віднайдені чи не віднайдені відповіді, неймовірні інтенції на двох/трьох/чотирьох..., дотепи, зрештою спілкування тишею - мовчання як вища форма розуміння одне одного. Якщо я вмію мовчати в присутності людини - значить я цій людині довіряю, значить я цю людину можу відчути, а вона - мене...

Не знаю де, як і з ким фізично я зустріну Новий 2014 рік і проведу Старий, але те, що у вечір 31 грудня поруч зі мною будуть всі ті (а їх немало, і це моє велике щастя), хто наповнив цьогоріч моє життя розмовами - це я знаю точно, вже зараз, жодних сумнівів!