Пропаганда vs Просвітництво vs Освіта

Я вже писала, що на вихідних була на співбесіді у Берліні, і одним із етапів була дискусія з

Говорячи про різні проблеми світу цього, логічно виникає ідея користати з інформаційного поля як одного з інструментів вирішення цих же ж проблем. І коли доводиться це якось назвати, виринає на десь 3 слова - пропаганда, просвітництво, освіта.

Я для себе вирішила, що буду використовувати слово "освіта", оскільки "пропаганда" має досить негативну конотацію, особливо виходячи з колективного пострадянського досвіду. 

іншими претендентами на стипендію. Абстрагуючись від самої теми дискусії, в мене виникла одна думка, на яку комісія також звернула увагу під час вже одиночної розмови.

Слово ж "просвітництво", якщо вживати його не для означення конкретної епохи, як виявилось, для мене також неприємне. Я про це сказала на дискусії і пізніше комісія мене про це ж і перепитала. Довелось по ходу розбиратися самій, чому так. 

Так от, я зрозуміла, що для мене "просвітництво" рівно ж як і пропаганда,  містить певну долю

тоталітарного (в широкому розумінні) підходу, і дещо месіанське ставлення одних до других. Тобто воно передбачає, що є якісь "просвітлені", що володіють певним знанням, і є інші, непросвітлені, темні, які цим знанням не володіють, а тому перші вважають за своє право та обов'язок їх просвітити. Останні ж повинні приймати нову інформацію як даність, оскільки їхнього життєвого досвіду недостатньо для переосмислення та критичного сприйняття даних. Фактично інформація йде в одному напрямку - згори вниз, формуючи таким чином вертикалі та потенційну "кастовість".

Проблема, яка виникає із такого підходу до використання та помноження інформації, має ще одну негативну рису. Як пропаганда (яка є радше маніпуляцією інформацією) так і просвітництво, великою мірою виключають "різноманітність". Ту різноманітність, цінність якої зараз щораз більше виходить на перший план з огляду на глобалізаційні тенденції.

Що передбачає різноманітність та чому вона "кусається" із "просвітництвом" як методом? Різноманітність передбачає, що Кожен та Кожна володіє певним знанням, своїм індивідуальним досвідом (традиції, думки, цінності) та може на рівні з іншими ділитися ним, збагачуючи таким чином досвід інших та свій особистий. 

І саме цей процес для мене найбільше подібний на освіту - взаємодоповнюючу і взаємозбагачуючу. Це десь те, що я винесла для себе з трирічного досвіду роботи над партисипативним проектом і з досвіду модерування. 

Не знаю, чи вдалось мені переконати комісію Бьолля в логіці моїх думок, але себе я точно переконала ;)

А що ви думаєте з цього приводу?

 

Розпад кіл

Я, звісно, не експерт із медіа та комунікації, навіть не претендую. Маю тільки інтуїтивне відчуття, що "золоті часи" українського фейсбуку закінчились. Пік припав на період Майдану, де за наявності очевидного спільного ворога (Янукович і Ко) соцмережі доволі ефективно солідаризували і мобілізовували користувачів, і навіть моментами продукували більш-менш конструктивні ідеї та дискусії. Звісно тролі і боти були вже тоді, однак їхнє обличчя було настільки впізнаваним, що мало хто переймався їхньою роллю.

А от зараз якось дивно. В мене не так багато друзів у ФБ, трохи більше тисячі, я досить перебірлива і вважаю, що моя стрічка довший час була цікавою і конструктивною, мені подобалось, що пишуть люди, подобалось писати самій. Але так більше не є.

Мені здається, відколи зник очевидний спільний ворог, всі кинулись на пошуки нового, - звідси остогидлі хештеги з перемогою і зрадою, чесно кажучи терпіти їх не можу і вважаю дуже симптоматичними, якимись такими провісниками соцмедійного декадансу. Я спостерігаю дивовижний процес "розпаду" моїх кіл, тобто моїх середовищ. Розпадаються вони за найменшої нагоди, за найменшого поштовху тільки тому, що мода на "чітку позицію", якої від кожного вимагає сучасне суспільство (принаймні українське) змушує приймати рішення дуже швидко, без жодного заглиблення у тему, без жодного аналізу, часто тільки на основі декількох статей, якщо не їхніх заголовків, на основі декількох слів, без контексту і рефлексії - є новина - одразу має бути твоя реакція на неї з декларуванням зайнятої сторони, з виділенням винних і жертв, і бажано ще зі звинуваченням когось у чомусь, це останнє завжди збирає лайки. "Критичне мислення" підміняється критиканством і гордо називається "дискусією". А ще в цьому всьому почало губитись головне, як сказав би мій шеф - істотне. І я просто прозріваю, коли бачу що ця трясовина затягує дуже мудрих і цікавих людей, які могли б стільки всього чудового/потрібного/глибокого написати, про стільки важливих тем один з одним по справжньому побалакати, стільки позитивної і конструктивної енергії зпродукувати! Натомість дуже охоче грають у гру за чужими правилами і як модно зараз говорити - гру з від'ємними значеннями.

Я би дуже хотіла, щоби мої середовища не розвалились і витримали "випробовування фейсбуком", щоби повернули собі право на обсервації, думання і на аналіз, а ще право не бути експертом у всьому на світі.