Якщо добре подумати, то мені, загалом, майже немає що тобі сказати.
В кожному разі, будь-який контакт в даному випадку доволі приємний, навіть якщо й трішки беззмістовний.
Вибач за українську.
Ця писанина, вона все більше уподібнюється грі.
Цікаво і з точки зору почуттів, і з точки зору простого факту наявності в моєму житті чогось такого – принаймні оригінально.
Щовихідних я намагаюсь їхати Кудись - мені так краще.
Щодня намагаюсь щось Читати, останнім часом Саїда і знову Саїда.
Час від часу, хоча дедалі рідше, Згадую – мені тоді стає тепло, потім сумно, потім якось по філософськи спокійно.
Мабуть ти мало що тут зрозумієш, google-translator перекладе все неправильно, я перевіряла.
Але це не важливо, важливо натомість те, що я щось напишу, а ти щось отримаєш – цей процес іноді важить більше навіть за сам зміст, який однаково може бути неправильно проінтерпретований, навіть якби я це написала «так як треба», навіть якби я це сказала.
Ці майже верлібричні думки спорадично зіжмакуються в букви, далі в склади, далі в слова, ну ти зрозумів.
І от щойно зловила себе на думці, що у всьому вище написаному фактично немає особливого сенсу, чи сенсу в принципі, без "фактично".
І що може єдине, що благородно надає не так сенсу, як цінності тим словам - це їхнє існування, спрямоване до тебе, призначене тобі замість всього, що можна було б сказати, але не варто.
Тому пишеться що завгодно.
Шкода, що поштова скринька не червоного кольору, а синього - папір краще контрастує саме з червоним.
В нас дощить.
Хтось недавно написав, що залишилось лише 45% літа... тепер його насправді 42,4%.
Втім, яка мені різниця, я ж його однаково не дуже люблю. Хоч коли дощить - то принаймні можу потрішки на секунду закохуватись, а потім знову просто терпіти.
Пам'ятаєш, ми говорили про Кастанеду? Так от недавно мені в одній чарівній розмові про нього знову нагадали і я зробила паперового журавля як тоді.
А ще я загубила свій улюблений записник, від Леї. А там було оте слово - Нагваль, написане на залізничному насипі. Записника просто шкода, а от за словом буду сумувати. Воно ж також з Кастанеди, ти ж не забув? Там ще помилка була - третя буква, замість "г" "д" - описка.
Не думаю, що хтось здатен довго таке читати, навіть ти.
Головне не надихайся тих хімікатів, якими реставрують бронзу - минуле воно щось вартує допоки є ми як його майбутнє. А коли в твоїх легенях осяде забагато минулого, його існування втратить сенс.
Просто бережи себе.
Сьогодні середа і вже скоро вихідні, і я знову кудись поїду - абсолютно байдуже куди.
Це мій спосіб себе берегти - я знаю, ти якби міг, то сказав би також, щоби я себе берегла, або щоб була чемна.
І я буду, бо це ж я і зі мною нічого не трапляється, що і добре і зле водночас.
Бувай.
сходи кам'яні діляться теплом,
