Що з голови не викинеш

Ви ж напевно знаєте ці образи, які вам якось у житті довелось побачити і вони вже не відпускають. Сняться часом, або просто приходять до голови в момент коли там нічого іншого немає. 

Кабани

Кабанів я не бачила давненько. А тут раптом у Польщі. Серед ночі, дорогою до якогось Кенпна, на темній вузькій дорозі, що пролягала через густий ліс. Ні з того - ні з сього - 6 штук кабанів - двоє дорослих і четверо маленьких. Без поспіху і страху, спокійно собі переходять дорогу - як гуси в українських селах, корови у індійських і вівці десь в Шотландії.

Сузіря ВеликоїКорови

ВеликаКорова - це прекрасне сузір'я, якого офіційно не існує. Його угледіли і назвали діти на одному з дитячих таборів. І з того часу ця ВеликаКорова мене не покидає у подорожах, її якимось чином завжди дуже добре видно і вона завжди носом в той бік, у який я їду, будь то захід чи схід. Але може це я вже собі додумую. 

Коли бачу це сузір'я, на гадку спадає також одна дитяча пісенька, яку я вивчила ще зовсім
малою дитиною в ансамблі. Там такі чудесні слова:
"пісеньок є стільки милих,
стільки радості і слів,
про жираф і крокодилів,
про папуг і про слонів.
Тих пісень силенна сила,
в них такий шалений злет,
та корову не злюбили
му-му-музикант й поет.
Де ж му-му-му-му-му-мууууу-му-музика,
де ж му-му-музика і слово,
укотре б я не подивилася,
її краса і доброта,
її душе-душевні якості,
душевні якості корови.
Адже вона, вона вам віддана
до кінчика хвоста"!

Жидівка

І тут вже моя пам'ять заносить мене на "Жидівку" - велике пасовище поруч з Дністром у селі моїх бабусі з дідусем. Великі, флегматичні, абсолютно беземоційні істоти, які вміють жувати 24 години на добу,за необхідності можуть розвивати добрячу швидкість, якщо раптом припекло скуштувати свіжого бурячиння з прилеглих городів. А поза тим вони ще й доволі витривалі. В погоні місцеві хлопчаки часом так лупили тих корів палицями, натомість від останніх просто 0 реакції - жодного вияву болі чи злості, агресії чи обурення - тільки жує собі далі. Не розумію людей, які бояться корів, а я таких неодноразово зустрічала. Коли вже зовсім було нічого робити довгими днями на пасовищі, коли книжка вже була дочитана, а до вечора ще далеко - то ми сиділи з сестрами і плели віночки на кожну коров - такий собі додаткови сервіс пастухів. 

Ще на Жидівці у червні було повно суниць і ожини в серпні. Смакова пам'ять нагадує ще про теплий компот, який наливався у пластикові пляшки і після цілого дня на сонці мав дивний присмак, який ні з чим не зрівняти.

Папьор

Сільські пейзажі мелькають в пам'яті, дивно поєднуються з вогнями європейських автобанів,
обрисами польських міст на обрії... Я далі думаю про ці образи, які не залишають. Автоматично продовжую наспівувати пісеньку про корову. Згадую про мою першу поїздку закордон - в Білорусію. На кордоні назвала неправильну дату народження, що додало декілька годин додаткових перевірок вокалісток, які нас супроводжували. Потім якісь туманні спогади з жахливого готелю, де ми всі жили у одній великій кімнаті без душу. Вічний вогонь, дивна вечірка у справжньому клубі, а мені ж тільки 8 було - як я взагалі туди потрапила?! І МакДональдс, куди нас повели на мій День народження. Отруєння (методом виключення ми дійшли висновку, що це був гамбургер із цього ж омріяного МacD) і решта часу у Білорусії була проведна у ізоляторі замість виступів, катань на катамаранах і ще купи всього. Зате в мене була неабияка можливість мабуть вперше у житті поговорити російською, яку я до того знала лише "пасивно".  Ніч, я тупцяю темним коридором у пошуках туалету. Туалет є, але туалетного паперу немає. Шукаю когось, в кого його можна попросити, а принагідно ще намагаюся згадати як буде російською "папір". "Папьор" - ось мій вердикт."Дайтє мнє будь ласка туалєтний папьор", кажу черговій медсестрі. "Дєвочька, звучіт как бєлорускій язик, но нє бєлорускій. Чєво тєбє, дєвачька, нужна?" "Папьор, будь ласка". "Бумагу, што-лі?" "Ну да навєрноє". Наступного дня про "папьор" знала наша викладачка, а ще через день весь ансамбль. І пісенька була спеціально складена, на мелодію "Тучі как люді"... Боже, я і таке колись слухала!

Це була поїздка Львів-Дрезден. Поруч з тим є ще розмови з попутниками, зупинки на заправках з традиційними смол-токс, сон звісно і т.д. Вкотре дивуюсь скільки всього береже наш мозок, скільки всього можна витягнути з себе, якщо тільки не давати собі на стримання...