Справа наших рук...

ті, що були перед нами.
фото взяте з http://ukrajinciberlinu.wordpress.com/

 Нам кажуть, що все набагато складніше ніж може здатись на перший погляд.

Юнацький максималізм і відсутність досвіду служать чудовими аргументами, щоби відбити в нас бажання що-небудь робити.

Однак, нам потрібно жити, і з-поміж усіх тих, хто поблажливо (часом зневажливо) поглядає на нас з висоти свого досвіду і з-під брезенту життєвих здобутків, нам чи не найбільше є що втрачати – все своє майбутнє, все своє життя, свій талант.

Ми не маємо сотень гектарів землі і будинків, багато з нас навіть маленького помешкання не має, ми не їздимо на автомобілях, ми не маємо нагрітого робочого місця і численних зв’язків, наукових ступенів, незламного авторитету…

І хоч ми маємо більше ніж мали наші батьки, ми не маємо майже нічого, а тому маємо майже все. В нас є наша молодість, наша внутрішня сила, наші направду широкі можливості в цьому світі.

Окрім того в нас є свобода, яка, хто б що не говорив, існує до тих пір допоки ми в неї віримо, а не допоки її не заборонять.

І нашою найбільшою помилкою буде не скориста з цієї пори, з цього часу, який ми з вами оликотворюємо.

Великі речі починаються з малих кроків, з несміливих, але щирих ідей. Великі речі починаються з друзів, які спробують з вами не лише п’янкий смак слави і успіху, а й гіркоту помилок і навіть сорому.

Великі речі – справа рук маленьких людей. Справа наших рук.

п.с. тут не написано абсолютно нічого нового і вражаючого. це звичайна, нічим не оригінальна думка, якою мені сьогодні захотілось поділитись зі своїми друзями - з тими кого я бачу щодня, з ким я спілкуюся, розважаюся, вчуся, на кого я можу покластися і з ким можу робити свої маленькі-великі справи. В моєму житті не раз було так, що для того, аби я змогла щось зробити, мені потрібен був хтось, хто скаже мені дуже звичайні, але дуже потрібні слова, які я знаю, але які надалі потребую чути, знову і знову.