горіхи

немає більше тут чи там

лише ніде

посеред вечора гряде

туманне віче 

що волочить

хоругви-шмати

очі мочить

сльозА

росА ядуча

ранить трави

землі не видно

тихо з лави

старий підводиться

і з церкви

несе своє

крихке подерте

одвічне серце

певно з глини

й з колючих галузок ожини

його сплели умілі руки

під тихі мелодійні звуки

овечих дзвоників

й горіхів

народжених лише для втіхи

земних  посріблених птахів

намоклих в зливі дітлахів.