Портрет ІІ. Ларсон

Ларсон

він багато читав, на сніданок готував яєчню зі шпинатом і не вмів говорити про свої почуття. колись він займався боксом, під час одного поєдинку йому зламали ніс, він так і залишився трішки кривим, що додавало обличчю помітної милої асиметрії. багато жартував, а серйозно говорив лише про політику, може ще про науку, та й то не завжди. з ним можна було передивлятись старих трансформерів і вітатись вуканським привітом. він був спокійним відчайдухом.

робив багато приміток у книгах, мав звичку по декілька разів перечитувати одне й те саме. любив говорити непрямо, насолоджувався тим, що співрозмовник не вловлював його конотацій. його любили жінки, і чоловіки теж любили, зате він бував категоричним і вмів миттєво відсікати тих, хто його не цікавив.

Вони

вони могли годинами сидіти у одній кав'ярні, кожен за своїми текстами, книгами, завданнями. вони пили каву у френч-пресі з кока-колою, час від часу перекидались словами і потайки поглядали одне на одного. ділились іменами відомих і незнаних постатей, рекошетили музичними композиціями і жартами, зрозумілими лише їм. 

в них був один єдиний сніжний вечір на задвірках якогось сірого польського міста. о 2 ночі обоє вирішили побродити ближніми вуличками. дощ різко змінив свою форму і замість мокрих й ненависних у грудні крапель на їхні плащі ніжно лягав потойбічний сніг - перший і єдиний за той місяць. їй тоді було так радісно і до неможливості добре. як було йому вона не знала. думала спитати, особливо коли вони зупинились на містку, що перекинувся через якусь незрозумілу калабаню. думала, але не спитала - ні тоді, ні ніколи.

їй забувалося довго і трохи болісно. а коли ніби вже й забулося, то раптом виявилось, що вона все ще пам'ятає - в цілому і деталі. і він пам'ятав. і все на кілька годин стало майже як колись, от тільки обоє дивно подорослішали і попри пам'ять про той особливий час, були на третину чужими, на третину байдужими, і лише на третину такими як тоді.