На базарах вже майже не залишилось тих дерев'яних коробок, обтягнутих цератою зі запаленими свічками всередині. Це такий єдино можливий спосіб виживання квітів у зимову пору. Мені ж ця форма виживання так схожа на похорон - дерев'яний каркас, пластикові стіни і запалені свічки. 

Але це вже позаду, бо весна прийшла. Прийшла і принесла плюс на наші термометри, принесла відчинені вікна у квартирах, принесла подушки і ковдри, що поволі виповзають на балкони після глибокої і вогкої зимової сплячки. Все вона принесла, а найголовніше - прозорість в голові і затихлий трепіт серця. 

"Трепіт серця" і "прозорість в голові" після зими звучать якось по Тичинівськи занадто романтично і заледве не пафосно. Ми ж трохи черствіємо короткими зимовими днями, все наше тепло, яке можемо дарувати світові, бережемо для себе, щоби зігрівати руки і ноги в очікуванні останнього трамваю, щоби зволожувати обвітрені уста, щоби формувати свій комфортний мікроклімат під шубами, лижними костюмами, хіпстерськими пальтами...

Але вже прийшла весна і тепло тепер буде з нас струменіти як струменить із сонця. Ці потоки будуть собі змішуватись, будуть п'янити повітря і птахів, будуть робити нас вдвічі щасливішими, вдвічі теплішими, вдвічі добрішими.