подорож, якої не буде

Ми приїдем і там буде повно птахів

переважно жовтих і темно-бурих

вони нас зустрінуть

пір'їним падолистом

і проведуть до дверей

що сьогодні прочиняться

тільки і тільки 

для нас

куди вітер

закручені вії

і втомлені мрії

а вітер все віє

а вітер все віє

і погляд глибокий

і подих широкий

такий одинокий

чомусь одинокий

дві смуги чорніють

і пальці німіють

слова вже не гріють

ні, більше не гріють

ще запах присутній

і присмак відчутний

то вітер попутний

то вітер попутний

про що сьогодні плаче небо

слізьми дощовими

словами чужими

моїми думками

вогкими руками

лице закривають

від суму і сорому

крила ламаючи

чорному ворону

вони все ж не винні

що наші невпинні

серця так вагались

на атоми рвались

коли ми щосили
 зорі гасили
руками торкались

очима кохались

просто питаю...

За тонкими фіранками усмішок і безтурботності

Через матове скло звичних тем і терпкої байдужості

Чи помітиш ти тіні моєї в'язкої самотності

Чи відчуєш несправжність моєї безликої чужості?

враження від однієї форумівської презентації

Голий голос голослівно голосить
голу правду
і нас безупинно просить
завершити справу
що її він почав
й не закінчив
передчасно на неї
кінчив
байдужістю
а тепер, коли пізно
йде з нею нарізно
з голою правдою
нескінченною справою
рядом чи лавою
лівою й правою
рукою й ногою
ну і головою
тому голосу більше
не бути собою

та й до мене йому з його правдою зась
перед носом його я дверима лиш "Трась!"

коротко про світ

Якось важко не знати, але відчувати
І дивитись на світ під гарячим прицілом.
Він нас просить його по частинках кохати,
Та любити його він нас просить всеціло.

...IV

На чистім листку, з нової сторінки

найкращим олівчиком типу Гаш-Бе

виводить він обриси теплої жінки, 

він креслить границі нової "тебе".

я мертве море

Я мертве море.

у водах моїх ніщо не живе,

одне тільки добре - 

навряд чи ти зможеш
в мені потонути

моя глибина - не твоя,

ти навіть ніколи
і знати не будеш, 

що я її маю

залишусь для тебе лише мілководдям

де просто приємно

собі час від часу

лежати на сонці

ногами своїми

спроквола, небавом

лічити гладеньке 

мертве каміння.

зі мною ти можеш не хвилюватись,

що вжалить тебе 

прозора медуза,

чи палець поріжеш 

до гострої мушлі.

це зручно, приємно

це вигідно

мабуть

а що найпривабливіше 

і найвагоміше

ти також можеш не хвилюватись 

що зраниш мене.

я ж мертве море...

...ІІІ

тіні
торують
шлях
собі
у розпечене
літо
годинами
в черзі
стоять
і тремтять
бо за п'яти
хапає
волога
коса
якоїсь
рудої
кобіти
і вже
світлофор
от-от
загориться
своїм
зеленкавим
оком
либонь
буде пізно
приблизно
на мить
або
трохи більше
хто зна
може вдасться
іще
комусь
із тих тіней
згадати
своє
мистецтво
кудись
проникати
без дозволів
довідок
карт
і перепусток
без
світлофорів
а просто
отак
собі взяти
і раптом
гайнути
туди
куди хоче
душа
щоправда
не знаю
чи в тіней
бувають
такі
мандруючі
душі

Історія, яка вже відбулася

Історія, яка вже відбулася, і не відомо чи матиме продовження...
Просто коли слухаю цей твір Рахманінова, мені кожна мить історії перед очима візуалізується, оживає, і так само як і мелодія - закінчується.