нерозтлумачений сон над рікою Ін

я йшла через міст над рікою Ін
там самотньо стояв чоловік
і яблука жовті жбурляв
у лютневі безсніжні хвилі.
я спитала, навіщо?
а він відповів, що риб так годує....
я ж сказала, що хліб чи пшоняна каша
майже напевно більш до смаку будуть рибі.
чоловік заглянув мені глибоко в душу
і без жодного сумніву лагідно мовив,
що риба його, з ріки Ін
ні хліба, ні каші їсти не буде,
бо в неї душа як яблучне зерня,
а тому жовті яблука справжня пожива для неї.
я стояла, дивилась і здається, що бачила
як над сірим дзеркалом блиснула риба лускою
чи може то була душа...
я зібралася йти, та спинив мене той чоловік
несміливо мені протягнув
останнє сонячне яблуко.
і сказав, що моя душа також як яблучне зерня,
що не так чАсто буває в людей.
А тому мені зерен їсти не варто,
а потрібно їх зберегти і віддати йому,
а він навесні, як скресне холод в повітрі
їх посадить і десь до червня вже виросте дерево
до вересня буде цвісти
а у грудні дозріють плоди
і він знову зможе всеньку зиму
рибу свою годувати з оцього моста
і може ми знову зустрінемось
отак душа в душу
як старі добрі друзі спільного дерева
над спільною річкою Ін.