диваки

всі ті, що нам на шляху стрічаються
поглядом, доторком, мовленим словом
або ж просто тихими кроками поруч
прозорим покровом
нас легко вкривають
а потім прощаються,
йдуть собі далі
щоб стати для інших лише перехожими
трохи на хмари, трохи на краплі,
а трохи все ж на самих себе схожими.

всі ті диваки, що не знаючи нас
вітаються ґречно на розі вулиці
є не хто інший як бог,
що шукає
тих,
хто от-от загубиться.

ті, що історії дивовижні
готові вкласти у наші голови
стоять собі руку брудну простерши
сірим вуличним голубам.
ми ж мов сліпці
від самого народження
проходимо повз,
не чуєм їх голосу,
що губиться нам серед тисячі слів
між стін кам'яних, між кавярень, стільців,
між галасу
тих, хто історій не знає, хто ми є руки
і твердо чекає
на наші пусті
затверділі серця
на наші солодкі мов мед слівця
добуті похапцем
із шкіряного потертого гаманця,
між зупинок
тісної старої маршрутки,
між новинок брудної кіоскної будки
між вітрин карколомних гешефтів...


вони ненарочито вміють бути
птахами, дощами, і талим снігом
але найлегше їм бути людьми
і за певних обставин - пан-бігом.