меланхолія

звисає фіранка холодним півмісяцем
майже
затягнуте небо весняними думами
звикло
вляглися бруньки на зручні сіруваті
гілляччя
птахів зворохобило вітром чужим
і стихло
роз'ятрене серденько знову шукає
змоги
пірнути у кратер глибокий неповного
місяця
і лаву посріблену пити допоки
знову
не зійде осіннє бабине літо
залите
твоїми парфумами з трав і кори
ясена
твоїми очима із двох уцілілих
ягідок
книжками-піснями забудеться все
проказане
крізь три пори року розталий болотяний
паводок.