коротка історія про кришталеву свіжість

Давно-давно, коли здавалось, що 3 місяці - це вічність, 50 копійок - багатство, а село влітку -

це рай... Так от в ті давні і дивні часи жила собі я і мені було 7 років. Приблизно стільки ж було моїм друзям - чотирьом пацанам, шибайголовам і лабухам. Ми мали чітку регламентацію стосунків - один день бавимося "війни", на наступний - в "дочькі-матєрі" кукурудзяними ляльками; сьогодні збираємо печериці мені, а завтра - всім іншим і так далі.

Як і кожна дитяча банда, яка себе поважає, мали ми штаб - збите з дошок "нєчто" на старій трухлявій вербі і страшно ним гордилися. В штабі кожен мав своє місце, а в команді - своє псевдо, взяте з якогось популярного тоді мультфільму а-ля Трансформери.

Разом ми той штаб будували, разом його вдосконалювали, разом прибирали і разом там сиділи. 

Одного ранку я прокинулась з геніальною ідеєю як зробити так, щоби в нашому штабі було не просто зручно, гарно і круто, а ще й свіжо. В результаті з дому дивним чином зникли всі запаси зубної пасти і пензлик для фарбування стін. Горда за свою ідею і перестрашена трохи своїм вчинком вилізла я на вербу і зайнялась господаркою - скурпульозно і методично намащувала блендаметом кожну гілку дерева, погода була як ніколи вдала - сонячно і вітряно, і я відчувала себе в середині жувальної гумки - вся така свіжа і м'ятна... 

Але щастя дитяче довго не триває, це ще Шевченко підмітив - та не довго сонце гріло. Прийшли мої друзі, залізли на вербу, дещо збентежені обновкою, щоправда мені нічого не сказали (не посміли, ггг). 

І почався дощ. 

І було свіжо, біло, трохи липко і ще ой як соромно. Саме відтоді я почала притлумлювати в собі своє блондинське начало і красти зубну пасту лише в тому випадку, коли я точно знаю прогноз погоди на найближчий тиждень.

п.с. через день процедуру було повторено, зубна паста зникла з мого дому і з ще трьох, так як і пензлики для фарбування стін. І було свіжо.