не спіши говорити ні

вічний поїзд в будь-куди,
один на двох наплічних светрами напханий
і картами різних
малих і великих міст
шоколадка і термос,
потертий старий записник
історії на двох одні, особливо та, 
де берег ріки,
що за десять років майже зник
поник
змалів і орічнився, з хвилями поріднився.
а ми б немов верхоплавки по сизій воді
пливли собі тим потягом
шукаючи все нові і нові
роки, а в них дні
заповнені світлом і темрявою доби,
ніби пудрою з цукру притрушені снігом
а навесні
цвітом
а літом
ожиною
восени
скроплені вином молодим
з-під мукачева
я б і собі і тобі і всім взагалі пробачила
все, і напевно десь загубила б свій старий корсет
і ходила б як хіпі в якомусь лахмітті, але не смітті
і все,
все в цьому світі було б важливе й вагоме мені.
знаєш, милий, ти не спіши говорити ні,
це ще встигнеться
зараз краще подумай про так
про потяг, коника в полі, старий рюкзак
і може побачиш десь твій особистий вказівний  знак
в моєму напрямку.