Коли закінчується в місті дощ, останні краплі ще інертно стікають по повітрю ніби по шибці, ти складаєш парасолю, і маєш ще декілька секунд, щоби й собі стати повітрям, щоби й по тобі стекло пару тих крапель, які ще поки-що дощ, але скоро перестануть ним бути.
Це приємно. Це як перший раз взяти за руку кохану людину.
І коли вже все, коли останні краплі стекли додолу, злилися зі суцільними водяними потоками, раптом ти помічаєш, що довкола неймовірно світло, а те, що було дощем, грає тепер зовсім іншу роль - роль дзеркала для для тебе, для світла, для птахів, для всіх, хто здатний і готовий це побачити...
Немає коментарів:
Дописати коментар