Поки чекаєш, життя іде...
Ковток улюбленого коконат-лате, декілька повільних кроків, глибокий вдих, хочеться усміхнутися, хочеться зупинитися, хочеться дивитися...
Я сьогодні бачила як жменя ясенових літачків срібною зграєю вертілась на сонці.
Бачила як старий дідусь вів за руку свою стару і дуже немічну дружину і по дорозі підбирав для неї найгарніші кленові листки, хоч згинатись йому було дуже непросто.
Бачила як юна пара палко цілувалась на площі біля Домініканського собору і це виглядало як найбільше благословення і одкровення.
Я бачила двох французів, які зачудовано розглядали старенький жигуль.
І діти поміж опалого листя шукали горіхи в міському сквері.
І хлопець читав Чехова, спершись спиною на стіну будинку на Вірменській.
Вітер розвіває маленькій дівчинці довге волосся і мама їй говорить, що тепер ввечері доведеться його довго розчісувати.
Я не знаю що буде зі світом завтра, чи через місяць, чи за рік
Але сьогодні з ним було все гаразд.
З моїм світом.
Немає коментарів:
Дописати коментар