чи то Бог в трамваї шукає апостолів..?

Дядько в сірому плащі
спить собі у трамваї на червоному кріслі.
Замість подушки пригортає картату потерту сумку
що служить йому
ще з тих картатих потертих часів,
які починаються мабуть на букву С.

На шостій зупинці сон дядька поглибшав,
забрав його разом із сивим волоссям
в якісь свої потойбічні широти.
І проспав би так дядько напевно аж до Погулянки
та й то невідомо, чи там був би хтось,
хто б його розбудив

Але байдуже, бо все скінчилося тут і тепер,
обірвалося разом зі снами і тишею,
а заразом і картатою сумкою.
Залишки марева вщент розлетілися
червонобокими соковитими яблуками
по брудній трамвайній підлозі.

Вагон загудів ніби вулик з бджолами,
а усміхнені пасажири, ніби щойно знайдені апостоли
влаштували міські запізнілі обжинки,
збираючи щедрі осінні плоди
поміж крісел, ніг, кульків та пилюки.

Дядько в сірому плащі
якось на диво голосно у всій цій метушні
якось на диво лагідно у всій цій метушні
якось на диво чітко
якось на диво вчасно сказав:
"хто що собі знайшов - те буде його,
а мені вже час!"
І миттю вибіг з трамваю
на найближчій, одинадцятій зупинці.

...пасажири-апостоли заходились
до блиску натирати
солодкі уламки дядькових снів
напевно щоб потім комусь
їх подарувати.