прохання до тебе

ранок опісля
рясніє росою
рябіє димом
іскриться легким
манливим
порухом пальця
на кінчиках
люстри
висять
недоказані речення
зухвало
зневажені
палкими цілунками

вібрує повітря
під тяжістю ранку
що світло, хоч й сіре,
беззвучно вливає
у нашу кімнату без стін

я прошу
мені так важливо
тебе не забути
тебе не згубити
і хоч би світло, і хоч би ранок
та хоч би й день
в мені не померла
жоднісінька нота
написана в темряві
дрібним гострокраїм дощем

я їх складаю
відцентричним колом
від серця свого
і з важкістю
всіх кілометрів
таємною віолончеллю
старанно відтворю
кожнісіньку ноту
дану мені
наче скарб
який я не певна
чи
заслужила
і вже точно можу його
хіба прихистити
та ніколи не в праві
явити
світові
він бо те, що мені належить
і не належить водночас.