різдвяний вечір на задвірках
чайників із чаєм
у кожного своя терпка самотність
на смак як зріле винко з терну
і може кожен стиха мріє
що інший хтось
знайде в собі відвагу й силу
з середини пробити
порцелянову вітрину
й на друзки рознестИ
свою
неспішним вечором
посріблену самотність
чи то самотню новорічність...
і може бути, мрія кожного
про чужу відвагу й силу
стає спроквола
безнадією спільною
стає спроквола
неможливістю
втілення.
відтак кожен відсуває свого дерев'яного стільця
сумно запихає руки в рукави шерстяного пальта
і йде то на північ то на південь
й пошепки мовчить про все
з своєю єдиною
ніким не вбитою самотністю
ніким не названою терпкістю
ніким не відшуканою спільністю
Немає коментарів:
Дописати коментар