Сьогодні в місті неквапно. І ті, хто п'є каву надворі чи "поспішає" на зустріч або на роботу, чи заходить в трамвай, роблять це так спроквола, так ліниво, так "між іншим", що все це мені мимоволі починає нагадувати солодкий процес розщіпання ґудзиків на власній блюзці...
І погляди їхні, людей, що не квапляться, примружені, розслаблені, ясні і звабливі. Вони дивляться в свої горнятка, де на дні ще трохи кави, дивляться на водія, що так само неквапно намагається продати їм квиток, дивляться на мене, і від того стає млосно. І я знову згадую ґудзики.
І мені так хочеться глянути на когось, неквапно звісно ж, і довго дивитися, навіть тоді коли пальці мого погляду обернуть голову того, кого спостерігаю. Можливо мені захочеться усміхнутись, і я не буду вважати це фліртом, і ніхто не буде так вважати. Всі розумітимуть, що це всього лише даність неквапності, всього лише плата за те, що вона готова прийти і показати себе у всій своїй чарівній ліні, без якої це місто і я з ним просто не змогли би жити.
Немає коментарів:
Дописати коментар