Світле

Здається мені, що все світле і чудове оселяється в нас назавжди, а все темне з часом вивітрюється як алкогось... А те що світле, яке ж воно дороге, цінне, яке насправді сильне і непереборне. І мені так шкода часом, що є люди, які мені те світле дарували, але я не встигла за це як слід подякувати. Втім, я завжди сподіваюсь, що ми відчуваємо більше ніж розуміємо, що моє палке бажання подякувати і є самою подякою, яку впізнають серед тисяч інших відчуттів, адресованих підсвідомості. І ні відстань, ні час, ні буденність цьому не перепона. Я вірю, що ми сильніші за все це, що є в нас щось позачасове, позапросторове, не знаю, метафізичне, якщо хочете. Нехай ми його не знаємо, не вміємо назвати, не вміємо шукати, не вміємо з ним говорити, але вірю, що воно є. І все, що ми так вміло не вміємо воно так чи інакше доповнює. Чи може не все, але найважливіше. 

До чого все це? Я просто хотіла в чергове це собі сказати, ще раз себе в цьому переконати, ще сильніше повірити. І здається вийшло)