Належить 2011...

Вмикаю камеру. Сиджу на доставному кріселку в багажнику невеликої вантажної машини. Надворі вже потемніло. Коли авто зупиняється на світлофорі, фари машин, що позаду кидають на мене яскраве світло і тіні від ґрат на вікні задніх дверей. Коли авто рушає ці тіні так химерно мерехтять, змішаний спогад про дискотечну світломузику і якісь температурні марева. Неоднозначні відчуття. Але світло дуже гарне. Коли автомобілі знову рушають стає кольорово. Така гама дорожніх «світлокольОрів». Чеслав Нємен «Sen o warszawie».

«Mam tak samo jak ty,
Miasto moje a w nim:
Najpiękniejszy mój świat
Najpiękniejsze dni
Zostawiłem tam kolorowe sny…»

Цілком доречна пісенька, мене навіть не здивувало, що по радіо крутять саме її в момент коли ми їдемо на автовокзал, наче саме так і мало бути, як же ж інакше... Втім, не скажу, що текст пісні то про мене, доречність тут була якась інша, не дослівна, не буквальна, сама до кінця не розумію яка.

Згадала про це запихаючи в духовку лососеві стейки за декілька годин до Нового року. Світло в духовці нагадало тьмяне світло автомобільних габаритів. Подумала, що цей текст і цей спогад належить 2011 і справедливо буде написати про це ще в цьому році.