Вчора вперше в житті мені довелось спостерігати свято. Саме так, спостерігати. Переважно я його співпереживаю, беру в ньому участь. А вчора - мені здавалось, що я як Патрік Свейзі в "Привиді" - бачу всіх, чую, можу доторкнутись, але мене ніхто не бачить. Ну тобто, в цьому нема нічого поганого, навпаки - це якось так особливо. Бачити свято збоку. Люди ходять собі, ціла купа дітей, спалахи фотоапаратів, замість колядок - знайома музика мандрівних індіанців (я їх зустрічала вже у Відні, Мюнхені, Львові, вже навіть не дивуюсь:)...
Мені важко словами передати ці враження. Все що в голові крутиться - це "свято збоку", або "свято поруч".
До цього ще й дивовижна інформаційна блокада. Відсутність інтернету, який, вочевидь, змовився з мобільними операторами (ті навідріз відмовлялися надавати смс-послуги) привели до особливого стану самозосередження, самозанурення. Звісно, музика. Надворі, в сусідніх квартирах, всюди свято. А я сиджу і, гм.., ну чим я займаюся? Я не знаю такого слова. Це коли думаєш, читаєш, слухаєш, бавишся в "Сапера", п'єш (чай-каву-яблучний сік)... Не прокрастинація, не те... Ну от просто якийсь такий незвичний стан.
Одним словом, з католицьким Різдвом всіх! Воно десь поруч...
Немає коментарів:
Дописати коментар