Ніколи не думала, що перше, що мене найбільше вразить в чужій країні – це прапорці на номерних знаках автомобілів. Дивно так, але саме це явище змусило мене усвідомити, що я вже не вдома, я вже десь далеко-далеко і тут все інакше. Саме так – все інакше.
Слухайте, це не буде оцінка цього місця, це навіть не песимістична рефлексія, це не наслідок депресії чи чогось такого. Це просто пейзаж.
Тут холодно, вітряно, переважно вогко. Тут є річка, сіра-сіра, на її фоні білі чайки виглядають ще білішими.
Тут приємні люди, переважно дуже ввічливі і усміхнені. Мені подобаються тутешні типажі, як на мене дуже симпатичні. Особливо цікаво спостерігати за старшими панами і панями, які, не залежно від свого фінансового становища, виглядають якось так доглянуто, щось на зразок вбогої шляхетності – вбогий вигляд і шляхетна постава. Дідусі тут часто носять білі (колись білі) мешти і коричневі або картаті капелюшки. Ці дідусі дуже формальні, навіть трохи строгі. Вони мені подобаються, але я їх трохи боюсь. Шкода, що молодь, і тут йдеться не лише про поляків, а в принципі про молодь, втрачає великою мірою оту самобутність. Нема якоїсь характерної постави, характерного стилю, манери. Є, звісно, відмінності. Але того, що мене захоплює в цих старших людях нема, майже нема.
На рекламних постерах звертання на «ти», а не на «ви», це теж незвично і дуже безпосередньо.
А ще я чомусь тут не відчуваю передсвяткового духу, хоч теоретично вже якраз час.
Транспорт. Транспорт. Транспорт. Транспорт + книжка (я виняток, я так на жаль не вмію)
Добре їхати коли надворі темно. Тоді всі будинки схожі на мурашники, які світяться зсередини. І через міст над Віслою також добре їхати пізно ввечері - вогні помножуються і від того чомусь крутиться голова.
...
Немає коментарів:
Дописати коментар