Френч-пресс тут страшенно нагадує червону лондонську телефонну будку! Збоку цю тему вдало підтримують такі ж червоні поштові скриньки з невідомими мені прізвищами. Очевидно, дизайнери так і задумували: кольорові акценти будуть найбільш гармоніювати якщо клієнт сяде ось тутечки на це місце, поруч зі скриньками і неодмінно замовить френч-пресс. Я так і зробила. Отримала невимовне естетичне задоволення.
А ще тут роблять дуже добрий апельсиновий фреш. Чомусь він мені саме тут по-особливому смакує. Окрім того, колір фрешу чудово поєднується з сіро бетонним кольором стін і підлоги.
Навколо книги, газети, постери, горнятка, подушки, баночки… Все це створює неперевершений естетичний хаос, якраз такий, в якому хочеться щось робити – писати, читати, спілкуватись. Те, що треба!
Щойно до каварні зайшли дві екстравагантні дами бальзаківського віку. Обидві дуже різні, дуже вже екстравагантні, але чимось мені заімпонували. В однієї з них волосся чорного, аж воронячого кольору, а губи намальовані фіолетовою помадою, в тон з манікюром. Інша жінка – однозначно мінімалістка, нічого зайвого на ній нема, тим вона ще більш екстравагантною мені видалась ніж її подруга.
Замовили по капучіно і по шматочку «tego dobrego sernika» (тоном таким досвідченим, знаючим). Подумали хвильку. Так, ще, «proszę 50 gram vana tallinn». Тепер наче все.
Дами обрали сусідній від барної стійки зал, столик біля вікна.
На роздачі сьогодні чоловічий колектив. Кожен – інший. Один світлявий, волосся коротке, майже й не видно, що світлявий, але таким мені видався. Другий – чорнявий, волосся довше, бородатий, на футболці Че. Треті… Ну а третій, ні, ви послухайте, я не жартую! Третій – рудий. Що тут ще додати? Менеджер з набору персоналу старався на славу!
Метушаться троє за тою барною стійкою: тиснуть мій апельсиновий фреш, ріжуть сирника, запарюють каву. Достоту як в рекламі «Бонжур», тільки що одягнуті вони, і може не такі мускулисті, зате розкажуть, що на тому-то записнику – то Кафка, на іншому – Мілош, це я перевірила, точно знають!
Трудяться хлопці, заодно перекидаються собі милими польськими слівцями типу «odpierdol się!»
Я в захваті від цієї ненавмисної атракції. Сиджу і насолоджуюсь! Знаєте, навіть забула про щойно придбану книжку Щигела, яку на українську ще не переклали. Фантастичне видання! Але в цей момент атракція куди більш мене захоплює.
А дами в сусідньому залі вже якби зачекались…
Тут я доходжу до найцікавішого, найпікантнішого моменту оповіді!
Три легіні наче за командою підхоплюють замовлення і гусачком, неквапно, так граційно (граційність добре підкреслена джинсами skinny), але не снобістично, вносять його в сусідній зал.
Хлопці не поспішають відходити від столика, мило бесідують з дамами. Знаєте, цей процес за своєю естетикою (так, це ключове слово на сьогодні) перевершив і френч-пресс аля телефонна будка і фреш-пресс сік і книжку Щигела! Одна з жінок, та котра не мінімалістка, так ніби не навмисне починає погладжувати руку одного з хлопців (того, котрий з Че).
Тут я чомусь не витримала і розсміялася… Ех, життя таке прекрасне! Що далі було значення вже не має... Бо того що описано цілком достатньо!
Wrzenie świata! Так називається каварня і в цьому воістину її суть! Таки гаряче тут, як не від гормонів - то від сміху. Принаймні сьогодні і принаймні мені.
Немає коментарів:
Дописати коментар